6 серп. 2025 14:02
Олександр Мальон з Київщини працює інженером-енергетиком на одному з важливих об’єктів країни, проте не уявляє своє життя без фотографії. І йдеться не про студійні зйомки, а про світлини, які народжуються під час подорожей. На озброєнні – камера і коптер. Його роботи із туристичними об’єктами серед переможців конкурсу «Вікі любить пам’ятки», а ще – мають сотні репостів у соцмережах.
Фотограф-мандрівник розповів Україна.info, що родом із Черкащини, проте нині мешкає ближче до столиці.
«З самого дитинства маю любов до подорожей – багато їздив тоді на відпочинок в різні куточки України. Дуже подобалось відкривати щось нове, залишати територію санаторію, пансіонату чи бази відпочинку та йти підкорювати, наприклад, Кримські гори чи Карпати. Й досі згадую ті щасливі часи», – пригадує чоловік.
У старшій школі отримав свій перший плівковий фотоапарат. Саме та «мильниця» допомогла зробити фотографію невід’ємною частиною життя.
«Починаючи з недалеких поїздок Київщиною та Черкащиною, вивченням рідного краю, історії, пам’яток я дедалі більше захоплювався краєзнавством. Спочатку це була військова історія – мережа бетонних бункерів Київського укріпрайону, «сталінські» тунелі під Дніпром, різні інженерні споруди, техніка... Зараз люблю знімати буквально все, що має історію – палаци, замки, церкви, млини, водогінні вежі, мости, маяки. І звісно природу – гори, ріки, море», – каже Олександр.
Має компанію однодумців, з якими їздить в експедиції, шукаючи маловідомі об’єкти та локації України. Оцінити красу і велич місцевості допомагає дрон, який бачить все з неба, однак сьогодні є обмеження щодо використання такої «пташки».
Гіперболоїдні вежі інженера Володимира Шухова зачаровують Олександра. Це металеві гранчасті конструкції високої міцності та інженерної краси, які будувались в кінці ХІХ-початку ХХ століття на території України та сусідніх держав.
«У 2016 році я поставив собі за мету побачити всі наявні конструкції Шухова. На той час їх було 10: 8 водогінних веж та 2 маяки у Дніпровському лимані. У 2020 році я успішно справився з завданням та написав велику статтю. Якраз спогади про найскладніші фото пов’язані саме зі зйомкою Станіслав-Аджигольських маяків у Дніпровському лимані», – пояснює 39-річний митець.
Щоб зробити вдалі фото маяків, що височіють посеред широкого гирла Дніпра, Олександр з другом перетнув річку на байдарках – зі Станіслава до села Рибальчого. Негода накрила хлопців, коли прийшов час повертатися додому.
«На ранок почався дощ, лиман штормило: вітер, хвилі. Але перечікувати просто не було часу – мали квитки на поїзд, а на наступний день йти на роботу. Більше двох годин ми з товаришем боролись зі стихією, подолали близько 8 кілометрів штормового Дніпра. Пам’ятаю ті відчуття, як ступив на берег Станіслава, ніби заново на світ народився. Але світлини вийшли надзвичайно вдалими. Того ж року фото переднього Станіслав-Аджигольського маяка стало найкращим фото Херсонської області у міжнародному фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки», – ділиться враженнями енергетик.
Мандрівку повторили через два роки, але вже на моторному човні, то було легко і комфортно. Тоді відзняли маяки з неба.
Ще одна улюблена локація Олександра, фото якої даються нелегко – покинута церква на острові у Канівському водосховищі. Мальовничі руїни храму Святого Іллі біля села Циблі помітні з берега, але дістатись до них складно.
«При затоплені Канівського водосховища саме село переїхало на сусідні пагорби, а церква так і лишилась на острівці, поступово руйнуючись. Щоб її дістатись треба знати безпечний брід. Це йти близько кілометра по воді, в середньому по коліно чи навіть по пояс. Але фото того варті. Цей брід я долав більше 5 разів. А ще двічі ходив до церкви взимку по льоду», – мовить мандрівник.
А щоб дійти до покинуто храму на Сумщині, довелося подолати більше кілометра кропиви, яка сягала грудей.
У колекції Олександра – тисячі фото українських пам’яток, левова частина яких або занедбана, або руйнується… Зізнається, інколи зробити знімок палацу чи замку просто не можливо через заборони: «Але ж саме зараз документування пам’яток, як ніколи, важливе. Я часто стикався з відвертою ворожістю місцевих людей на місцях, псуванням пам’яток, банальним розбирання їх на будматеріали, нерозумінням їхньої цінності».
Чернеча гора у Каневі. Святе місце для кожного українця. Місце поховання Тараса Шевченка.
Зазначимо, що деякі об’єкти із рекомендацій Олександра сьогодні або окуповані, або перебувають у зоні бойових дій. Тому залишається сподіватися, що вони все ж дочекаються свого визволення.
Читайте також