Про закінчення війни, хвороби Путіна та вихід на Крим. Інтерв'ю з головним розвідником країни

Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов достатньо непублічний. Його заяви та інтерв'ю почали з'являтися лише в останні місяці.

Президент Володимир Зеленський призначив Буданова керувати ГУР у 2020-му році, після скандального звільнення Василя Бурби через "Вагнергейт". Зараз, під час війни, Буданов є одним із найвпливовіших і найавторитетніших силовиків країни.

Керівник ГУР – один із небагатьох представників влади, хто публічно попереджав про високу ймовірність повномасштабної війни з Росією ще з осені минулого року.

Причому попереджав про потенційні напрямки, звідки російська армія може планувати напад. На жаль, його не всі почули. І, на жаль, його прогнози таки справдилися.

В інтерв'ю "Українській правді" Кирило Буданов розповів про хвороби Володимира Путіна, що зараз відбувається в російській еліті, чи можливий у РФ державний переворот, яка насправді була роль Віктора Медведчука в Україні, до чого готували Віктора Януковича, чому українська влада не готувала суспільство до атаки Росії та про те, як закінчиться війна.

"Була спроба замаху на Путіна"

– Нещодавно в інтерв'ю іноземним медіа ви сказали, що активна фаза війни закінчиться до кінця цього року, а в серпні має статися якийсь переломний момент. Можете детально розказати, яким чином активна фаза війни закінчиться до кінця року і що має статися у серпні?

– Давайте так: до серпня кількість озброєння, яке постачається в Україну, набуде вже, скажімо так, значимих кількостей. Ви маєте розуміти, що від часу оголошення про постачання озброєння є наступні етапи.

Перше – це надходження озброєння в країну, друге – опанування цих озброєнь і тільки тільки на третьому етапі – початок його використання. Це все займає певний проміжок часу.

Тому, на жаль, до серпня кількості озброєння, яке необхідне військам, у значимих кількостях не буде. З серпня це все вже буде знаходитися у військових частинах і активно почне використовуватися у бойових діях.

Саме тому почнеться переламний момент. Бо зараз нам катастрофічно не вистачає важкого озброєння.

– І ви кажете, що до кінця року закінчиться активна фаза. Поясніть, що це значить, і що буде після цього?

– Активна фаза – це активне ведення бойових дій. Це баталії приблизно того рівня, що відбуваються зараз, коли з рук в руки переходять цілі населені пункти. Оця активна фаза має значно скоротитися до кінця року. Вона зведеться майже до нуля.

– В якому вигляді буде тривати війна далі?

– Вихід на наш адмінкордон. Цим закінчиться наша війна. Інші деталі зараз не на часі.

– Ви так само публічно говорили про хвороби Путіна. У нього справді рак?

– Так, ми повністю підтверджуємо цю інформацію. В нього кілька важких хвороб, одна з яких рак.

Але сподіватися на те, що Путін загине завтра, не варто. У нього, як мінімум, кілька років ще є. Подобається це нам чи ні, але це правда.

– В якому він психоемоційному стані?

– Тут ми можемо дуже багато сперечатися, в якому стані може бути диктатор, який думав, що за три дні захопить всю країну і підніме російський прапор на будівлі адміністрації в Києві.

І який третій місяць, проголошуючи, що в нього друга (а інколи і перша) армія світу, не може справитися, за його словами, "з відсталою недодержавою Україною". Це ж його риторика. От в якому він має бути стані?

– Я думаю, що він розгублений.....

– Так і є.

– Хто сьогодні має доступ до Путіна?

– Говоритиму без прізвищ: він значно скоротив доступ людей до себе. До нього зараз заходить досить незначна кількість людей. Всіх інших він тримає дистанційно.

– Президент РФ отримує об'єктивну інформацію про ситуацію на фронті?

– Визнати поразки і прорахунки, перш за все, страшно для виконавців. Тому інформацію він отримує досить обмежену.

– Оскільки ви вже підтвердили, що Путін хворий на рак, чи готує він наступника?

– Це досить цікаве питання. В різні періоди свого часу він замислювався над цим і в принципі вибирав, як то кажуть, фаворита. Таких людей вже було кілька.

Дивлячись на певні маніакальні синдроми у нього, імовірніше за все, він боїться серйозно готувати наступника, розуміючи, що під час підготовки цей наступник може захотіти сісти в крісло трохи раніше, ніж захоче сам Путін.

Тому він тримає всіх на певній дистанції. І вірить в те, що він буде правити вічно. Але так не буде.

– Що значить "правити вічно"? Він же хворий, і йому незабаром 70 років?

– Подивіться історію будь-якого диктатора ХХ-ХХІ сторіччя. Вони закінчили однаково, абсолютно всі. Жоден з них не закінчив якось інакше. В більшості випадків вони загинули не по своїй волі.

Візьміть останні приклади, приміром, Саддам Хусейн, колишній югославський диктатор, лівійський диктатор. Це класичний образ диктатора. Були інші приклади в Африці.

Всі вони закінчили однаково, і Путін закінчить точно так само.

– В історії є приклади, коли цих диктаторів намагалося вбити їхнє ж оточення. Чи відомо вам щось про замахи на Путіна?

– На Путіна були замахи.

– За останній час?

– Ви знаєте, на нього був навіть замах по лінії, як то кажуть, представників Кавказу не так давно. Це непублічна інформація. Абсолютно невдалий замах, проте він реально мав місце.

– Коли це сталося?

– Це приблизно 2 місяці тому було. Ще раз кажу – він був невдалий. Розголосу жодного про цю подію немає, але це мало місце.

"Зараз Росія думає, як зробити зі своєї поразки "перемогу"

– Ви вже самі згадали, яким спочатку був план Путіна щодо України. Оскільки він провалився, який зараз у Кремлі план дій?

– Загальний задум не змінився: Путіну потрібна вся Україна, його не цікавить якась частинка.

Авжеж, після трьох місяців тих подій, які зараз відбуваються, вони коригують плани і вже готують суспільну думку в Росії до того, що, в принципі, якщо вони закінчать окупацію Донецької, Луганської та Херсонської областей, то це теж можна вважати перемогою.

Проте плани не змінилися і, на жаль, не зміняться й надалі, поки ми не поставимо крапку в питанні Путіна і Росії в тому вигляді, в якому вона існує зараз – загроза для всього світу, перш за все європейського континенту, буде зберігатися й надалі.

– Що росіяни планують далі робити з Херсонщиною? Вони збираються проводити там псевдореферендум? Чи збираються приєднувати Херсонську область до Росії?

– Дивіться, вони вже намагалися тричі зробити референдум. Вони вже зрозуміли, що не йдуть люди на референдум, вони не прийдуть і не проголосують навіть під тим впливом, під яким там зараз знаходяться. Цього не буде.

То тепер вони проробляють інші варіанти, без референдуму.

– Які саме?

– Просто по зверненню, скажімо так, тимчасового "керівництва" цих областей. І хочуть це все назвати Херсонська таврійська губернія. Тобто це територія тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та Херсонська область.

Колись, в царські часи, вони визнавали Херсонську губернію з адміністративним центром у місті Сімферополь. От вони хочуть це відродити.

І, таким чином, один з основних варіантів, який вони зараз опрацьовують – це приєднання Херсонської області до Криму і входження до складу Росії як Таврійська губернія.

Думка людей їх не цікавить, абсолютно.

– Коли тільки почалася окупація Херсонської області, люди масово виходили на мітинги проти окупації РФ. Ця тенденція буде тривати чи росіяни будуть вивозити наших людей на територію Російської Федерації, як це вони робили за радянських часів?

– По-перше, ви самі відповіли на своє запитання. По-друге, на жаль, чим більше часу будь-яка територія знаходиться під окупацією, тим менше змоги у людей виходити на відкриті акції спротиву.

Це об'єктивна реальність в будь-якому куточку світу, на жаль, подобається це нам чи ні. Проте, безумовно, наші люди, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, будуть і надалі чинити опір таким діям.

– Донецька і Луганська область. Які плани у Кремля по цих областях?

– Якщо ви слідкуєте за їхньою офіційною риторикою, вони проводять навіть не війну, а "спеціальну операцію". І мета цієї спеціальної операції, якщо викинути цей мотлох про боротьбу з нацизмом, роззброєння України і так далі, чітких якихось географічних меж не має.

Оскільки вони несуть значні втрати й у них великі військові невдачі, вони вже готують своє суспільство до того, що в принципі вихід на адмінкордони (Луганської та Донецької області – УП) і утримання Херсонської області, можливо, навіть частково Запорізької області – це вже є перемога.

Вони готують собі, як то кажуть, план Б, щоб виправдатися перед своїми людьми, що ж вони саме тут робили і як їм показати свою перемогу, зробити зі своєї поразки свою перемогу.

Це абсолютно не спрацює і закінчиться, як я вам і сказав.

– Часом з Росії доходять і хороші новини. Наприклад, коли горить якась нафтобаза чи якісь склади зброї. Росіяни завжди кивають у наш бік, а ми якось не особливо такі речі й коментуємо. Не знаю, чи коректне це питання, але чи ми маємо якесь відношення до таких випадків?

– Росіяни завжди говорять, що це ми, ми завжди говоримо: це росіяни. Правда десь посередині завжди.

– Може, це "провидіння Боже"?

– Мабуть, що так. Вони ж багато негарних речей роблять і порушують заходи безпеки. Тому так от буває.

"У Росії неможливий відкритий державний переворот. Тіньовий – це реально"

– Раніше ви заявляли, що в Росії готується державний переворот…

– Я не казав вам, що в Росії готується державний переворот.

– Я цитую ваші слова у західних ЗМІ.

– Трошки їх перекручуєте. Мене запитували про те, чи можливий взагалі переворот в Росії. Я тоді пояснював, що невдоволення буде рости, проте невдоволення народу в Росії як нікого не цікавило раніше, так і не цікавить зараз.

А от найближче оточення, яке, скажімо так, представляє зараз фінансову гілку, вони досить багато втратили через війну. І от вони шукають вихід із ситуації. Найпростіший вихід із ситуації для них – це замістити Путіна іншою особою.

Скажімо так, звинуватити у всіх проблемах не Росію, а саме одну людину – Путіна. І сказати, що він був хворий диктатор, знімайте усі санкції, знімайте усі обмеження, починаємо жити заново, у всьому винна не Росія, а саме він.

– Ви взагалі вірите, що в Росії може статися державний переворот?

– Державний переворот? У відкриту він нереальний.

– А тіньовий?

– Тіньовий – так. Тіньовий – це реально.

– Тоді так запитаю: хто в російській політичній і бізнесовій еліті підтримує війну, а хто навпаки хоче примирення? Конкретно по іменах можемо пройтися?

– Я відійду від цього, адже це досить некоректно буде з мого боку. Але можу категоріями назвати.

Військові – вони, в принципі, більшістю виступають за війну. Проте вони сильно не горять бажанням продовжувати бойові дії з огляду на те, які значні втрати вони несуть. Скільки б не брехала пропаганда, а от саме військові знають, які у них реальні втрати. Це перше.

Друга категорія – це спеціальні служби Росії. Певна кількість із них спочатку виступала за цю "операцію" для того, щоб приховати величезні розтрати, які йшли багато років на формування тут, скажімо так, проросійськи налаштованих людей.

Це все були значні кошти. Щоб приховати свої провали, вони теж виступали за початок бойових дій. Війна все спише, як кажуть, і ніхто не зможе зрозуміти, чи було те підпілля російське, чи не було і так далі.

Крім того, вони свято вірили в те, що вони за три дні візьмуть Київ, а на десятий день взагалі закінчать всю воєнну операцію по Україні. Це була їхня мрія. Але не вдалася мрія.

Далі – бізнес. Він чітко розуміє втрати. Вони виступають абсолютно проти цього і хочуть все якось припинити. Як-то кажуть, вони екзистенційно проти того, що коїться тут, проти тих звірств, які тут виробляють росіяни. Справа в тому що вони досить прагматично підходять до війни.

Вони втрачають гроші, а це величезні гроші. Тому вони виступають проти. Проте відкрито вони не наважуються про це говорити саме Путіну. Між собою такі розмови ведуться. Такі розмови йдуть навіть між бізнесом і силовиками, між бізнесом і політиками. Це все є.

– Є один російський олігарх, який, власне, причетний до переговорів України та Росії – це Роман Абрамович. Яку позицію він займає і яка насправді насправді його роль в цих переговорах?

– Його роль – комунікатор.

– Кого з ким?

– Нашої сторони з їхньою стороною. Це комунікатор. Не більше і не менше. Слово "ретранслятор" підійде вам?

– За словами наших джерел, Абрамович важливий тим, що напряму може розмовляти з Путіним і пояснювати об'єктивно, що відбувається на переговорах, без зайвого страху і прикрас. Це правда?

– Я відійду взагалі від коментування висловів ваших джерел. Це буде некоректно з мого боку когось засуджувати чи щось таке казати.

Можу вам задати риторичне питання: а що, за Романом хтось ходить і дивиться, з ким він спілкується в Кремлі?

– Думаю, що ні.

– Я думаю, що теж ні. То звідки така впевненість? З іншого боку, а чи є факти, які доводять, що цього немає?

– Так само немає?

–  Нехай це залишиться без відповіді поки що.

"Медведчук був потрібен ФСБ, щоб списувати кошти"

– Ви вже самі згадали "російське підпілля". Тут був Медведчук, на різних рівнях була партія ОПЗЖ. Наприклад, мер Маріуполя в інтерв'ю УП пояснював, що місцеві депутати від цієї партії були корегувальниками для російських військ. Перед початком повномасштабної війни британська розвідка підсвітила можливу роль Мураєва. Ми можемо про таку глобальну проросійську мережу поговорити?

– По-перше, таке питання вам слід адресувати не мені, а Службі безпеки України.

По-друге: я не служу в британській розвідці, і вони мені не доповідають. Ми обмінюємося інформацією, але ми спираємося перш за все на свої дані та дані партнерів.

Це просто один зі шляхів отримання розвідданих. Але не основний. Основним є наші добувні органи.

Стосовно ОПЗЖ. Я думаю, що для вас не секрет, що ОПЗЖ на даному етапі, в принципі, існують два. І їх не можна, як то кажуть, під одну гребінку брати у цьому питанні. То про яке саме ОПЗЖ ви говорите?

– Навіть три існує (До 24-го лютого у фракції ОПЗЖ існувало три групи впливу: Медведчука, Льовочкіна-Фірташа та Вадима Столара – УП). Оскільки я згадав Медведчука, то пропоную про його групу поговорити.

– Так, навіть три. Лінія Медведчука абсолютно відкрито співпрацювала і співпрацює надалі з проросійськими силами, з російським урядом, російськими спецслужбами.

Медведчук перебуває під арештом, а інші – в більшості у бігах.

– Ми всі розуміємо, що Медведчук є кумом Путіна. Але яка насправді була його роль? Які задачі він виконував для Росії?

– Я по-іншому сформулював би ваше питання: кому потрібен був Медведчук?

Медведчук був потрібен Федеральній службі безпеки, саме департаменту оперативної інформації, для того, щоб списувати на нього кошти.

Оце одна з головних причин, чому ФСБ дуже сильно під час останніх підготовчих етапів виступала за початок активних бойових дій. Бо у них всередині стало питання: на що роками витрачалися кошти? І треба було давати відповідь.

– До 24-го лютого переговорами з Україною займався Дмитро Козак, з яким Медведчук так само був у хороших стосунках. Чи правда, що Козак втратив вплив після початку повномасштабної війни?

– Вони усунуті, це правда.

– Вони – це Козак і Сурков, маєте на увазі?

– Так, і Козак, і Сурков повністю усунуті. Зараз цим процесом займається заступник голови адміністрації президента Росії Кирієнко.

Це наразі один з основних, скажімо так, гравців політичного рівня по подіях, які розвиваються на території нашої держави.

"У Путіна були інші, більш реалістичні варіанти дій щодо України"

– Про початок війни давайте поговоримо. Ще в листопаді минулого року ви публічно заявили, що у січні-лютому Путін може розпочати повномасштабне вторгнення. Як все-таки він планував цю війну?

– Як він планував, так він і почав її. У нього було кілька варіантів, як це все реалізовувати. Я вам кажу як представник розвідки: у нього були в принципі абсолютно реалістичні варіанти, які могли досить погано для нас закінчитися в досить короткій перспективі.

І був абсолютно безглуздий, як то кажуть, тваринний варіант – відкрита агресія. Були люди, які Путіну навіть казали, що варіант відкритої агресії завжди існує, але це не найкращий варіант.

От по гарній російській традиції, з усіх хороших і поганих варіантів російський цар завжди обере найгірший. От він зробив те саме.

– Він хотів взяти Київ за лічені дні, а далі що?

– Основним аспектом його плану було не пізніше, ніж на третю добу захопити адмінбудівлі Києва, не пізніше, ніж на десяту добу завершити активну воєнну фазу, тобто повністю знищити будь-який спротив.

Він у це вірив.

– На території всієї України?

– На території до річки Дніпро. А далі це вже його менше цікавило, він розумів, що опору там не буде і просто автоматично все закінчиться.

Мав бути новий керівник України, абсолютно підконтрольний Росії, який вів би політику, яка задовольняла б Путіна.

– Кремль планував повернути Януковича?

– Ви знаєте, його навіть підвезли трошки ближче.

– У Мінськ?

– Так. Янукович не мав ставати президентом України, якщо вас це цікавить, але вони хотіли його якось використати для, скажімо так, легітимізації процесів як члена тимчасового уряду, щось таке.

Дурні думки у людей в голові інколи бувають. Вони чомусь вірили, що на Януковича будуть дивитися краще, ніж на когось іншого.

– Через це Янукович позивався в ОАСК на рішення Верховної Ради щодо його самоусунення з посади президента?

– Так, це все готувалося, що він нібито легітимний. Це ж його фраза "Я – легітимний". Перехідний уряд, член перехідного уряду…

Я ж кажу, з усіх варіантів – а там були непогано сплановані варіанти проведення подібної операції – Путін обрав найтупіший і найжорстокіший варіант.

– Це було власне рішення Путіна?

– Він приймав рішення особисто, хочу це підкреслити. Ніхто особливого впливу на прийняття цього рішення не мав.

Я вам навіть більше скажу: в день початку війни він особисто вивів на зв'язок командувачів усіх угруповань, заслухав формальну доповідь про готовність до початку і формально особисто дав команду на початок воєнної агресії.

Він – хвора людина, ви маєте це розуміти, яка дуже залежна від символів, дат, символізму і тому подібне.

– Ви кажете, що у нього були кращі варіанти? Які ці варіанти?

– Не треба йому давати шанс повторити те, що він міг зробити.

– Він же їх знає, для нього це не буде новина.

– Він їх знає, і хай це з ним лишається. Там були гібридні способи, як це зробити.

– Інформаційні?

– Гібридні. Це комбінація і активних дій, і інформаційної політики. Суть проста: він різко піднімає, як то кажуть, градус по Донецькому і Луганському регіонах, виходить на перемовний процес.

Під час перемовного процесу ще більше піднімає градус, завдає кілька ударів високоточною зброєю по певних об'єктах в Україні та створює атмосферу хаосу всередині країни. І під цим тиском змушує підписати необхідні йому умови.

Це все було набагато логічніше, і всі йому казали, що є інші варіанти. Але він обрав саме пряму агресію.

Чому він так зробив? Вірогідніше за все тому, що, як і всі диктатори, він вірив у те, що я роблю ту чи іншу дію не тому, що це краще чи гірше, а виключно з того, що я можу це собі дозволити. І от він це зробив.

– Ви знали, що буде війна...

– Я ж вам кажу: ми знали точну дату. Те, що у відкриту преса дає, ви маєте розуміти, це не завжди те, що доводиться, скажімо так, по закритих каналах.

– Ви знали навіть точну дату. Чи доповідали ви про це політичному керівництву країни?

– Авжеж.

– Яка була реакція?

– Як ви бачите, Україна утрималася. Значить, реакція була.

– Ввечері 23-го лютого в Офісі президента відбулася зустріч із великим бізнесом. Всі, з ким мені доводилося розмовляти з числа учасників цієї зустрічі, розповідали, що там їх не попереджали, що буде війна. Навпаки, мовляв: "Не панікуйте, залишайтеся в країні і показуйте приклад".

– Це не так. Оскільки я був на цій зустрічі, я вам можу сказати, що там була доведена реальна ситуація, що ймовірність початку бойових дій – максимально велика. Є надія, що цього не буде, проте імовірність максимально велика.

Ви маєте розуміти, як ви кажете, представники бізнесу не мають доступу до державної таємниці. Тому їм в такій обтікаємій формі було доведено основні аспекти з того, що можна вважати не таємним.

Їм було доведено тоді розташування основних сил, угруповань, доведено загальні цифри по кількості танків, вертольотів і так далі, які стоять на оперативних напрямах.

Доведено про те, що системи логістики, всебічного забезпечення, управління військами – все підготовлено до початку бойових дій. От у такій формі було це все сказано.

– Чому тоді суспільство ніхто не готував до війни?

– Суспільство готували до війни, і головне було не посіяти паніку в суспільстві. Саме це і було досягнуто.

– 24-го лютого все одно паніка настала.

– Ви маєте розуміти, коли в будь-якій країні, готується вона чи не готується до війни, починають падати бомби, більша частина суспільства буде "трохи здивована", давайте так це назвемо.

– Ми ж пам'ятаємо довоєнні заяви президента, що все буде добре, не треба паніки, "буде травень – шашлики"...

– Я відповім вам на це. Перше: є інформація закритого характеру, є інформація, відкрита для всіх. Це абсолютно різні категорії інформації.

По-друге, Путін прийняв остаточне рішення про початок бойових дій близько 15:00 23-го числа. До обіду 23-го числа йшли ще певні вагання, підготування і так далі.

До цієї дати він міг використати будь-який варіант.

Спираючись на це, і для того, щоб не спричинити завчасної паніки, яку дуже хотіла досягти Росія в Україні, щоб не було значних коливань курсу валют, відтоку капіталу, інвестиційний клімат щоб тримався хоч якось і інші економічні аспекти, доводилося те, що ситуація контрольована. А такою вона і була.

– Тоді пряме запитання поставлю: чому ми не втримали Херсонську область?

– Питання відкрите, яке потребуватиме ґрунтовного розслідування після закінчення війни.

"До кінця року ми маємо, як мінімум, зайти на територію Криму"

– Перейдемо до останніх питань. Скільки загалом часу може тривати повномасштабна війна?

– Як і сказав, активна фаза має піти на максимальний спад до кінця року. Ресурсів у Росії для ведення нормальної війни є на 12 місяців.

– І як вона може закінчитися для України?

– Вона закінчиться єдиним: поверненням наших окупованих територій.

– Включаючи Крим?

– Авжеж. А ви що, не вважаєте Крим окупованою територією?

– Безперечно. Я уточнюю це питання, тому що, на відміну від інших тимчасово окупованих територій, Росія приєднала Крим.

– А хто це визнає?

– Ніхто, крім Росії.

– Вони це визнали. Ну, хай визнають. Вони можуть не визнавати, що ми його повернемо.

– Чи правильно я вас почув, що до кінця року ми можемо повернути Крим?

– До кінця року ми маємо, як мінімум, зайти на територію Криму.

– А як тоді ця війна закінчиться для Росії?

– Є два варіанти.

Перший – зміною політичного керівництва при формальному збереженні територіальної цілісності Росії. Наголошую – при формальному.

При цьому варіанті всі звинуватять особисто Путіна та найближче його оточення і скажуть, що Росія ні до чого.

Будуть виводити війська з усіх окупованих територій усюди у світі. Окуповані території повернуться до тих країн, кому вони в принципі й належать – до Грузії, до Японії, до Німеччини і так далі.

А Росія почне відновлювати функціонування як цивілізована держава. Розпочне заново, скажімо так. На певний проміжок часу це буде працювати. Далі нам покаже тільки історія.

Другий варіант – це розділення Росії на три і більше частини.

– Тобто?

– Росія може розділитися на три і, можливо, більше частини. На нові незалежні держави.

Роман Кравець, УП