Операція «Вісла». Як українські родини виселяли з етнічних територій

28 квітня в українській історії пов’язано із початком акції «Вісла» у 1947 році. Це була військово-політична операція, організована польською комуністичною владою. Все українське населення із тодішніх південно-східних регіонів Польщі (Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підляшшя) відправляли на північний захід. Офіційно такі дії виправдовували ліквідацією формувань Української повстанської армії на Закерзонні. Однак документи із позначкою «таємно» розповідали зовсім інше, в них йшлося про «остаточне розв’язання української проблеми в Польщі».

Коли у 1944-1945 роках вигнали нацистів зі Східної Європи, то на їх місце прийшли комуністичні прокремлівські уряди. Комуністи, не гаючи часу, розпочали масштабні репресії, щоб упокорити населення. Масова депортації стали одним з інструментів.

9 вересня 1944 року відбулося підписання угоди між маріонетковими Комітетом національного визволення Польщі й урядом. Документ передбачав «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.

Щоб виконати умови договору, протягом 1944-46 років до УРСР із Польщі перемістили більше 480 тисяч етнічних українців. Коли ж сплив термін виконання угоди, на території Східної Польщі нараховувалося до 150 тисяч українців. Представники радянської влади заявили, що не будуть приймати їх до УРСР. Вирішили перемістити українців на західні та північні землі Польщі, які були малозаселеними.

У другій половині 1946-го розпочалася підготовка до виселення. У серпні Відомство інформації та пропаганди в Любліні повідомило, що «…загальна думка поляків із теренів [охоплених діями УПА] домагається виселення українського елементу повністю – чи в Радянський Союз, чи на Західні землі…».

Восени повітові відділення інформації та пропаганди мали скласти списки українських сімей, які залишилися після попереднього переселення, або самовільно повернулися з УРСР.

«[У 1944–1946 роках] багато одиниць і навіть родин сховалося у лісах або прикордонних місцевостях на території Чехословаччини і потім прямісінько (через кордон) повернулись до своїх осель, стаючи базою для банд УПА та небезпекою для нас на майбутнє. У зв'язку з тим, що Радянський Союз вже не приймає назад цих родин, необхідно навесні дійсно провести енергійну акцію переселення цих людей окремим родинами в розпорошенні по цілих землях, де вони швидко асимілюються», – йшлося у звіті заступника начальника Генерального Штабу Стефана Моссора голові державної комісії безпеки, міністрові національної оборони Міхала Ролі-Жимерського.

28 березня 1947 року українські повстанці із лісової засідки вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Цю подію назвали головною причиною для старту депортації. Наступного дня відбулося зібрання Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії.

«Переселення українців є наслідком вбивства популярного генерала сотнею «Хріна» і здійснюється в ім'я боротьби з українськими збройними силами…» – зазначалося в рішенні про негайне переселення «української людности» на західні та північні землі Польщі.

Спершу дії найменували як «спеціальна операція «Схід». Згодом змінили назву на операцію «Вісла», до оперативної групи якої належало близько 21 тисячі військових.

Тривала операція до 29 липня. У примусовому порядку українські сім’ї виселяли з їхніх рідних територій, розпорошуючи північною та західною частинами Польщі. Все проходило із використанням насилля, з нападами на українські оселі, з руйнуванням храмів та українських кладовищ.

Офіційні дані свідчать що у період між квітнем і липнем 1947-го оперативники «Вісли» повели 6357 бойових акцій. Вони звітували про ліквідацію 1509 повстанців, знищення 1178 бункерів і криївок. Відомо про арешт майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА у Закерзонні. Архіви розповідають про ув’язнення 3936 підозрюваних у співпраці з УПА в концтаборі Явожно. З них: 823 жінки, 27 священників. Близько 200 бранців загинули унаслідок катувань.

За три місяці малу батьківщину втратили від 137 до 150 тисяч осіб. Урядовий декрет, виданий 27 серпня 1949 року, позбавив українців права на майно і господарства з територій, з яких вони були виселені.

Комуніст називали свої дії виключно антиповстанськими, намагаючись приховати злочини. Сьогодні деякі польські історики та політики також послуговуються цією тезою. Ознак головне мета операції «Вісла» полягала у тому, щоб повністю виселити українське населення, а не просто ліквідувати відділи УПА.

Аргумент перший: на той момент чисельність українського підпілля складала близько 2 тисяч осіб, що в 10 разів менше за кількість військових ОГ «Вісла». Аргумент другий: війська оперативної групи прив’язувалися саме до населених пунктів, а не до повстанських відділів, головною мішенню операції було саме цивільне населення. Плани із підготовки операції передбачали «остаточне вирішення української проблеми в Польщі».

Спогади Євгенії Іваник, уродженки села Гонятина Грубешівського повіту: «Після кількох важких та довгих днів побуту під голим небом нас почали вантажити до товарних брудних вагонів. Наше невеличке село поділено на два воєводства – Ольштинське і Щецінське. Дорога була довга й неймовірно важка – без їжі, без води, у спеці й тривозі, що нас там жде?.. І так у брудних вагонах, разом з худобою, їхали нещасні жінки, старці і діти. Бо чоловіків у середньому віці майже не було. Ними були забиті тюрми Любліна і Ряшева, Явожно, сибірські лаґри...».

Вже після завершення «Вісли» з’ясувалося, що депортація обминула українців, що мешкали у Красноставському, Замостянському та Білгорайському повітах Люблінського воєводства. У цьому регіоні не виявили українського націоналістичного підпілля. Однак Держкомітет безпеки Польщі наказав виселити українські родини, «не зважаючи на ступінь лояльності та партійну приналежність». У таємній директиві від 10 листопада 1947 року йшлося про те, що головною метою переселення українців є «асиміляція в новому польському середовищі. [...] Не вживати до цих переселенців назви «українець».

За матеріалами Інституту національної пам’яті

Читайте також

Маловідомі факти із життя Романа Шухевича

Валентина Чистякова – акторка, муза Леся Курбаса з фіалковими очима

Василь Тарновський – український меценат, який позував Рєпіну для картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

Олександр Богомазов – «український Пікассо», авангардист зі світовою славою