Як комуністи підірвали Хрещатик. У Києві згадують жертв теракту 1941 року

24 вересня в Києві згадують жертв теракту комуністичного режиму на Хрещатику. Події сталися у 1941 році за кілька днів після окупації Києва німцями.

1941 – вибухи на Хрещатику

О 16.00 на Хрещатику пролунала серія потужних вибухів, які практично зруйнували історичний центр міста, що розбудовувався впродовж XVIII - початку XX століть. Пожежа, яка розгорілася внаслідок цього, знищила близько 200 будівель, серед них – 5 найбільших готелів, 2 найбільші універмаги, 5 кінотеатрів, консерваторія, центральний поштамт, будівля міськради, будинки архітектора та вчених, а також найвищий будинок довоєнного Києва – 12-поверховий хмарочос Гінзбурга.

Радянська пропаганда довгий час приписувала цей злочин нацистам. Насправді ж все це було сплановано ще задовго до окупації нацистами столиці. Ще влітку почалася масштабна операція з мінування в центрі міста житлових будинків та адміністративних споруд, які, за передбаченням радянського керівництва, могли бути зайняті німцями. Підвали будинків заповнювали вибухівкою, а на горищах розкидали пляшки, заповнені «коктейлем Молотова». Для того щоб відволікти увагу мешканців будинків, пускали чутки, що в ящиках, які НКВС ховає у підвалах, зберігаються їхні архіви.

Мінування Києва у 1941 році

Національний інститут пам’яті розповідає, що до мінування об’єктів у Києві в 1941 році були причетні інженерна частина 37-ї армії СРСР (командувач — генерал Андрій Власов), 4-та дивізія НКВД та московська диверсійна група лейтенанта держбезпеки Віктора Карташова-Коваленка. Збереглася доповідна записка начальника інженерної служби штабу оборони Києва майора Чукарєва: «На інженерний відділ штабу оборони міста Києва інженерним відділом 37 армії було покладено завдання замінувати найважливіші об’єкти міста, які супротивник може використати у своїх цілях. Цю роботу було виконано в масштабах, дозволених становищем того часу».

Мінували навіть будівлі, де розміщувалися органи радянської влади: раднарком, Верховну Раду, ЦК КП(б)У, штаб КОВО (вул. Банківська, 11), НКВС (вул. Володимирська, 33,). Саме радянською вибухівкою кількома тижнями пізніше був знищений унікальний Успенський собор Києво–Печерської лаври (хоча досі історики не дійшли висновку, хто ж здійснив сам вибух — німці чи підпільники, які хотіли підірвати німецьке командування, що за дві години до того проводило екскурсію Лаврою для президента Словаччини Тіссо. Але те, що замінований він був саме радянськими військами, — факт, до якого схиляються більшість дослідників). Така ж доля могла чекати й іще одну святиню — Софійський собор, але його дивом урятував директор Софійського заповідника Олекса Повстенко, запевнивши мінерів, які приїхали з вибухівкою, що в храмі немає підвалів.

Німці знали про замінування міста, але вони не могли уявити, яких масштабів сягне це лихо. В деяких будівлях вдалося виявити вибухівку і вчасно розмінувати. Так було врятовано оперний театр, музей Леніна — колишнє приміщення Центральної Ради (нині — Будинок учителя), урядові будинки. Витягнувши з будинку музею Леніна до 3 тонн тротилу разом із радіокерованими пристроями, німці виставили свою здобич на прилюдний огляд, наголошуючи на підступності більшовиків, котрі замінували навіть власну святиню.

Однак, повністю запобігти трагедії не вдалося. Перший вибух 24 вересня зруйнував будівлю колишнього кінотеатру «Люкс» — творіння архітектора Городецького. Слідом за ним у повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, «Гранд–готелю», біржі, кількох особняків (серед яких був і зведений у мавританському стилі будинок Зайцева), «Гіппо–Палас». Вибухи знищили і будинок Гінзбурга – за іронією долі, там була одна зi штаб–квартир керівника київського підпілля НКВС Івана Кудрі, який, за однією з версій істориків, керував цією операцією. За іншою версією, головну роль у цьому злочині відіграла диверсійна «група Валерія Карташова», якою керували напряму з Москви.

На момент перших вибухів на Хрещатику було багато киян. Люди реєструвалися в комендатурі чи здавали радіоприймачі на вимогу окупаційної влади. Пункт приймання протигазів і радіоприймачів був у магазині «Дитячий світ» на розі вулиць Хрещатик та Прорізна, який вибухнув одним з перших. Там же був і готель «Спартак», де розташувалася німецька військова комендатура.

Тиждень горів Хрещатик

Пожежа після вибухів розгорілася сильніше через пляшки з легкозаймистими речовинами на горищах будинків на Хрещатику. Крім того, в самих будинках зберігалися запаси дров та посудини з гасом, адже на початку 1940-х років їжу в Києві все ще готували переважно на печах і примусах. Боротьбу з вогнем ускладнило те, що в Києві не працював водогін, зруйнований радянськими військами під час відходу. Пожежні машини теж заздалегідь вивезли з міста. Німці спробували качати воду з Дніпра – шланги для цього спеціально доправляли літаками з Любліна. Однак, коли насоси почали качати воду, підпільники перерізали гумові рукави, унеможлививши порятунок. Щоб локалізувати вогонь, німці почали підривати будинки на сусідніх вулицях.

Пожежа тривала тиждень. Детальні подробиці цієї трагедії описані в книзі «Кияни. Війна. Німці» відомого історика і києвознавця Дмитра Малакова, який сам був очевидцем тих подій.

Точна кількість жертв вибухів та пожежі на Хрещатику досі залишається невідомою. Без даху над головою залишилися близько 50 000 людей, практично кожен восьмий мешканець окупованого міста.

Нацистська пропаганда звинуватила у вибухах київських євреїв та використала ситуацію як привід для «остаточного розв’язання єврейського питання» в місті. Саме вибухи на Хрещатику стали формальною причиною для нацистів, щоб розпочати розстріли у Бабиному Ярі – чи не найвідоміший та наймасштабніший акт «Голокосту від куль».