Учені досліджують гени жінки, яка не відчуває болю, щоб створити новий препарат

Вчені з Університетського коледжу Лондона (UCL) розпочали дослідження генів жінки, яка не відчуває болю, аби створити знеболювальне для людей з хронічними хворобами та нові ліки проти депресії.

Про це пише ScienceAlert.

Зазначається, що Джо Кемерон - 75-річна шотландка, яка абсолютно не відчуває болю, навіть під час серйозних операцій чи пологів. 

Це захворювання називають "вродженим знеболюванням" і воно є тільки у кількох людей у світі. Вчені з Університетського коледжу Лондона (UCL) зараз вивчають гени Кемерон, щоб зрозуміти, як "вимкнути" біль у людей із хронічними захворюваннями.

"Зрозумівши, що саме відбувається на молекулярному рівні, ми почнемо розуміти особливості її біології, і це відкриває можливості для створення ліків, які можуть мати далекосяжні позитивні наслідки для пацієнтів", - коментує генетик UCL Джеймс Кокс.

Захворювання Кемерон спричинене рідкісною варіацією гена FAAH-OUT, яку у 2019 році виявив Кокс разом з колегами з UCL.

Окрім цього, FAAH-OUT відіграє ключову роль у модулюванні іншого гена, який називається FAAH. Цей ген іноді називають "геном щастя" або "геном забудькуватості", оскільки він має тенденцію робити людей менш тривожними та більш розсіяними. 

Окрім болю, через мутацію гену FAAH-OUT, Кемерон не відчуває і так званих "сплесків адреналіну" в небезпечних ситуаціях.

"Крім молекулярної основи безболісності, ці дослідження виявили молекулярні шляхи, що впливають на загоєння ран і настрій, і все це залежить від мутації FAAH-OUT. Наш обов’язок як вчених дослідити його, і я думаю, що ці висновки матимуть важливе значення для таких галузей досліджень, як загоєння ран, депресія тощо", - зазначають вчені.

Дослідження показали, що міські чайки вибирають харчування, орієнтуючись на людей. Вони воліють їсти ту їжу, до якої торкалася людина, або подібну до неї.

Про це пише The Guardian.

У ході експерименту дослідники клали дві пачки чипсів різного кольору на землю за кілька метрів від чайок, а самі сідали поруч і брали до рук третій пакет, колір якого відповідав одному з тих, що лежали поруч. Увесь процес фільмували з відстані кількох метрів.

Коли науковці просто сиділи і не їли, менш ніж пʼята частина чайок підійшла до пакетів, покладених поруч. Але коли дослідники ласували чипсами, 48% птахів підстрибували, щоб перевірити пакети. Учені підрахували, що 95% чайок клюють чипси з пакета такого ж кольору як той, з якого їли люди.

Науковці зазначають, що сріблясті чайки не еволюціонували разом із людьми. Їхня урбанізація почалася відносно недавно, близько 80 років тому, а отже ця здатність має походити від загальної розумності та гнучкості поведінки чайок.

«Це дослідження показує, що ми не лише привертаємо увагу чайок до того, де знаходиться їжа. Вони також дізнаються про тип їжі, яку ми їмо. Знання цього може вплинути на зменшення негативної взаємодії між людьми та чайками, оскільки ми, схоже, ненавмисно вчимо чайок переходити нові харчові продукти», — зазначили дослідники.