Звільнений із російського полону нацгвардієць із Кривого Рогу розповів про втрату родини та руїни дому

Микиту Шаульського, нацгвардійця з Кривого Рогу, було звільнено з російського полону 30 грудня 2024 року. Військовий провів у неволі майже три роки – 2 роки та 9 місяців. Він розповів, що завжди був упевнений у тому, що вдома його чекатиме родина. Однак після повернення в Україну Микита дізнався трагічну новину: його 12-річного брата Максима та бабусю Валентину вбила російська армія – ракета влучила в будинок, де жила сім’я Шаульських.

В інтерв’ю «Суспільне Дніпро» він згадує, що спочатку мав бути обміняний ще 18 жовтня, але тоді замість нього обміняли іншу людину з таким же прізвищем.

«В усіх списках був я, а приїхав інший. Всі мої рідні чекали мене: мама, тато, бабуся, Максим, Даня, хрещена моя, двоюрідні брати – усі. Коли я вийшов з автобуса, мені сказали: ‘Ось нарешті це він!’. Я запитав: ‘В сенсі – він?’. Мені відповіли, що мене мали обміняти ще 18 жовтня, а мене обміняли лише 30 грудня», – розповів Шаульський.

Повернувшись додому, Микита одразу намагався зв’язатися з батьком і родиною, але через перебої зі зв’язком дізнався лише з новин про загибель брата та бабусі.

«Я листав різні групи і побачив історію – що я повернувся з полону, але найважче попереду. Потім побачив, як Максим стоїть на мітингу з моїм портретом, і далі – повідомлення про загибель Максима та бабусі. Батьки не хотіли засмучувати мене, поки я був у дорозі», – зазначив він.

Микита додає, що сумує за братом та бабусею, і згадує їхні спільні акції «Повернись живим». Він підкреслює, що його обмін відбувся за три місяці і дев’ять днів після смерті рідних.

«Важко дуже. Іноді усвідомлюєш, що їх немає, а іноді моменти спогадів змушують плакати. Я для Максима був як старший брат: водив його до садочка, до школи, гуляли разом», – ділиться чоловік.

Руїни рідного дому залишилися як пам’ять про щасливе життя та загиблих рідних.

«Сто відсотків ми нічого не відновлюватимемо. Там загинули люди. Три місяці і дев’ять днів вони не дочекались», – каже Микита.

Під час вторгнення він перебував у Маріуполі, де зустрів початок війни 23 лютого, виходячи на патруль.

«Ми лише лягли спати, а зранку телефони дзвонили безперервно. Мама сказала, що почалась війна. Тоді я зрозумів, що щось сталося», – згадує він.

Шаульський був розвідником та брав участь у вуличних боях у Маріуполі. Він описує перші тижні полону як відносно спокійні, але згодом умови стали жорстокими.

«Такий біль, як там приносили, я ще ніде не відчував, окрім втрати рідних. Нам казали, що ми нацисти. Але я не бачу тут провини – якщо вони зайшли на нашу територію, чому ми винні?», – каже він.

Нині Микита завершив реабілітацію. У нього залишилися уламки у тілі, деформації ребер та проблеми з диханням через поранення.

Він часто відвідує руїни свого будинку, але частіше ходить на кладовище, де поховані рідні. Микита вже став у чергу на державну квартиру, але станом на квітень залишається 169-й у списку.

Цього року він одружився з Юлією та залишив службу у Нацгвардії.

«Юля підтримувала мене у всьому, допомагала. Надалі я планую отримати профільну освіту та працювати. Щасливим мене робить моя дружина та родина», – каже Микита.