Вероніка – єдина, хто вижив в укритті вугледарської багатоповерхівки, а дядько зміг впізнати її за давнім шрамом на лікті. Дівчинці лише 10 років, але їй уже прийшлося боротися за власне життя.
Мама дівчинки померла кілька років тому, а в квітні через обстріли окупантів вона в одну мить втратила інших родичів: батька, бабусю, дядька і тітку.
Про історію порятунку йдеться у сюжеті ТСН.
Свій десятий день народження Вероніка святкує у лікарні. І хоча нині у свято нікого з найрідніших поруч немає, натомість довкола лікарі і медсестри, яким дівчинка вже стала, як рідна. Ще зовсім недавно лікарі не знали, чи Вероніка виживе.
9 квітня російські війська прицільно обстріляли житлові масиви Вугледара. Один з снарядів потрапив у підвал, де ховалася родина Вероніки. Тоді загинули її батько, бабуся, дядько і тітка. Вижила лише вона. Важко поранену дівчинку з-під завалів діставали сусіди. Під обстрілами “швидка” завезла Вероніку спочатку у Курахове, а потім – до лікарні Дніпра. Єдиний, хто в неї залишився – її дядько з Києва.
“Вона було в дуже важкому стані, вона була кілька днів в комі, там були критичні 72 години. Це була дитина без свідомості, я її точно не впізнав. Єдине, я її впізнав по шраму на лікті, в дитини колись була травма“, – розповів дядько Вероніки Елхан Джалілов.
Більше місяця дівчинку рятували у Львові. Завідувач нейрохірургічного відділення лікарні львівської лікарні Михайло Логва розповів, що у Вероніки були два металеві уламки, один – у правій півкулі головного мозку, другий був біля місця виходу 6 і 7 нервів шийного відділу хребта. Осколок з шиї наразі забирати небезпечно. З потилиці діставатимуть у найближчі дні.
Щодня з дівчинкою працюють реабілітологи, щоб відновити функцію правої руки. Попри біль, Вероніка дуже старається. Крім реабілітологів, з дівчинкою працює психолог. Про те, що з нею сталося, Вероніка або не пам’ятає, або не хоче розповідати, кажуть лікарі. Згадує лише, яким Вугледар був раніше.
Через складні сімейні обставини дядько взяти дівчинку не може. Поки Вероніка під опікою львівських соціальних служб. Ймовірно, невдовзі її відправлять на реабілітацію за кордон, а вже потім знайдуть постійного опікуна.
