Як Даша стала штурмовиком. Історія української дівчини, яка нищить ворога і дивує чоловіків

Даші – 33 роки і вона штурмовик у Третій штурмовій бригаді. Має позивний «ДШК». Вже рік дівчина виборює кожен клаптик нашої землі на рівні з чоловіками та зізнається, що ні разу не пошкодувала про своє рішення. Родом з легендарної Чорнобаївки. До «повномасштабки» працювала в успішній меблевій компанії. Гарно заробляла, подорожувала.

Коли росіяни вторглися 24 лютого, Даша була у Херсоні, який за лічені дні був окупований. Через пів року дівчина таки наважилася виїхати на підконтрольну українську територію, проте таким чином не втекла від війни, а навпаки – стала її частиною.

Про своє рішення, перший бойовий досвід та мрії «ДШК» розповіла Раміні Есхакзай.

Як потрапила до Третьої штурмової?

«До повномасштабки я вважала себе найщасливішою людиною, бо моя робота була мені хоббі.

Ці всі новини про окупацію, загиблих дітей так накопичилися... Що в одним момент вирішила: спробую я.

Я спочатку подала документи на у 47-му бригаду. Пішла на співбесіду. У серпні 2022 року вирішила спробувати ще й подати документи до «Азову».

Прийшла здала фізо (фізичну підготовку). Одразу мене забрали на селекцію. Пройшла курс молодого бійця. Це не було легко. Все сталося якось швидко. Мене забрали на полігон, оформили – і я в ЗСУ», - пригадує «ДШК».

Якщо інші бійці навчаються протягом трьох місяців, то Даша освоїла все удвічі швидше. Зізнається, що чоловіки не сприймали її у серйоз до першого «бойового хрещення».

«Я її перший раз побачив і подумав: ну що ти тут робиш, серйозно? На полігоні вона не вміла ні автомат нормально тримати. Буквально 2-3 тижні – чистий штурмовик. Навчилася одразу.

Час першого Бахмуту. Саме «ДШК», «Батя» і ще 5 осіб – останні, хто вийшов. Вона стояла до останнього. Хлопці контужені вилазили, ригали, а вона поряд з ними надавала допомогу.

Після цього її стали поважати.

Ще я з нею був разом у Кліщіївці. Зима, мороз, вітер, мінус 15-20. Було за неї переживання. Бо ми, хлопці, звикли, як пулі летять, треба пригнутися чи присісти, а вона просто стояла рівно, типу «нічого не боюся».

Постійно рветься в бій і ніколи не здається», - розповідає «Доцент», боєць першого штурмового загону 3ОШБр.

«Хлопці не дозволяють рубати дрова. Мабуть, бояться мене з сокирою»

«До мене довго звикали. Адже, як не крути, дівчина в армії, це нечастий випадок. Я була у взводі, 30 чоловіків, кожен зі своїми принципами. Дехто зовсім не хотів підходити. Я розуміла, що буде така реакція, що ніхто не скаже: «ДШК, як добре, що ти прийшла». Я не можу всім подобатися, це нормально.

Я прийшла і одразу сказала: хлопці, я ваш побратим. Треба нести БК – несу, треба нести колоду – несу. Дощ іде – ну нічого, якщо моя черга йти в наряд. Якщо я прийшла до вас, то виконую все на рівні. Вони тільки не давали мені рубати дрова. Не знаю, чому. Можливо, боялися мене з сокирою», - усміхається «ДШК».

Даша стала штурмовиком, бо, на її переконання, саме так вона може бути причетною «до чогось великого». Має посаду бійця-санітара, завдання якого не лише штурм, але й допомога пораненим.

Спорядження, яке кожного дня, одягає дівчина, важить близько 20 кілограмів, плюс, рюкзак такої ж ваги. Захисниця каже, що має хорошу фізичну витримки через заняття кросфітом до війни.

«У штурмовика повинно бути, приблизно 9 магазинів, не менше 8 точно. Броня. Також має бути вода. Каска. Найголовніше – має бути напоготові твоя зброя. Обов’язково має бути ремінь до автомату. Дві аптечки. Я ще маю гранату», - розповідає дівчина.

«Бойове хрещення»

«ДШК» брала участь у звільнення Херсонської області минулої осені, проте справжнім «бойовим хрещенням» називає операції в Бахмуті.

«Ми мали пройшли 5 кілометрів пішки. Коли ми пройшли до перших позицій, там вже були наші побратими, була вогнева підтримка. Тоді почався артобстріл. На жаль, був «приліт» в окоп і одразу 5 «трьохсотих».

У той момент мене затягнути в укриття. Але коли я почула, що є поранені, чомусь спрацював режим швидко вибігати з укриття та бігти туди в окопи. Це було так зване моє бойове хрещення.

На жаль, ця операція затягнулася у нас на три дні. Вона була дуже важка, бо ми мали брати висотку, а вона обстрілювалася буквально всім: авіацією, танками, танками. Там у мене був перший досвід, коли мій автомат заклинив і я нічого не могла з ним зробити. Я виходила остання з групи. Але зрозуміла, коли ви всі як один злагоджений організм, то немає нездійсненних задач», - пригадує «ДШК».

«Не думала, що вийду жива»

Події у Кліщіївці Даша називає найважчими, адже групі довелося чотири дні бути без їжі, відпочинку та води при сильному морозі.

«Я не думала, що вийду звідти жива. Вже змирилася з цим. У нас було дуже мало людей, 11 бійців, потім залишилося 10. Ми тримали одну вулицю в Кліщіївці і опинилися в оточенні. Стояли там 4 дні, надворі було мінус 11. Це було 4 дні без води, без їжі, без відпочинку і без сну. У вже на четвертий день я відчувала, що очі просто закриваються. Хоча морально все було нормально», - зазначає захисниця.

Командири змогли вивести бійців на безпечну територію.

«ДШК» зізнається, що особливо важко втрачати побратимів. Найкращих.

«Коли ти дивишся за процесом розвитку свого побратима і думаєш, що він стане генералом, адже він справжній воїн. Коли ти розумієш, що його вже немає, це дуже важко. Це ламає, але я завжди думаю, що він не хотів би, що ти втрачали віру чи мотивацію. Ми маємо зробити так, щоб його загибель не була марною.

Якщо мені десь фізично важко, чи емоційно погано, то я люблю дуже бігати. Навушки, музику – і побігла», - ділиться почуттями штурмовик.

Дівчина каже, що війна змінила її із середини: «Зміни у собі, звичайно, є. Тепер помічаю, що гаряча розчинна кава після штурму, то найсмачніше кава, хоча раніше я розчинної ніколи не пила».

Після війни Даша мріє поїхати у гори, пити там смачну каву, читати книжки та дивитися серіали. Завести собі німецьку вівчарку і насолоджуватися тишею.