Врятоване життя - це ще один пункт до перемоги, - історія хірурга з передової

У 2018 році лікар-хірург районної лікарні Івано-Франківщини Назар отримав мобілізаційну повістку.

«Був неспокійний час, але я не мав сумнівів, не «малював» собі діагнози, не шукав варіанти, щоб не піти. Це мій громадянський обов’язок. Думав, підпишу контракт після мобілізації на три роки, бо лікарів не вистачало, але вже п'ять років промайнули»,- каже медик.

Його історію розповідає Оперативне командування «Північ».

Родина схвалила рішення Назара, хоча не хотіли відпускати татка далеко від дому. Чоловік розуміє значущість кожного у війську і каже:

«Навіть одна людина приносить велетенський вклад. Не можна недооцінювати власну значущість. Кожен наближує перемогу. Так склалося, що я за півтора роки лише два місяці був поряд із родиною. Весь інший час ми були на виїздах. Я ніколи не забігаю на перед. Час покаже. Тут кожен день, як останній, але віримо в краще»,- каже чоловік.

Хірург розповідає, що бували дні, коли він евакуював 26 людей за добу. За період служби ще не було жодного випадку, коли пораненого «не довезли».

«Сьогодні ніч була відносно спокійною. Я не лінивий, але найкраща робота, коли виїздів нема: сидиш і перебираєш папірці, і в усіх все добре, всі живі і не відчувають болю»,- каже чоловік.

«За весь час служби вразила одна евакуація. Ми везли юнака, у якого пів тіла було перебито, посічено осколками, ледве міг говорити, а він нерухомо лежить і пошепки каже, що хоче назад до своїх, бо там розпочався бій і без нього підрозділу буде важко», - пригадує медик.

«Ти мусиш врятувати. Нема права на помилку. Тут відважні всі. Відкидаєш емоції і дієш, адже кожне врятоване життя - це ще один пункт, який прискорить перемогу. Я відчуваю, що я тут потрібен. Звичайно, сумую за родиною, але якщо ми полишимо свої місця тут, хто захистить тих, хто там?» - риторичним питанням чоловік завершив бесіду.