Старший сержант Анастасія з позивним «Хакер» – бойовий медик, яка нині на полю бою рятує своїх побратимів від ворожих куль та снарядів. Захисниця каже, що дуже любить свою справу і  рятувати людей – це її призначення.

Її історію розповідає вісник Міністерства оборони АрміяInform.

«Тут є все –  і адреналін, і ризик. Працюю в такому режимі вже п’ятий рік. Але найбільше мені подобається відчувати себе потрібною – допомагати нашим військовим та рідній Україні», – розповідає дівчина, на рахунку якої вже дві нагороди: відзнака Президента України – медаль «За військову службу Україні» та орден «За мужність» III ступеня.

Нині «Хакер» виїжджає на бойові позиції для евакуації поранених та хворих.

За її словами, найчастіше військові дістають  акубаротравми. Найскладнішими пораненнями вважає ті, які викликають сильні кровотечі. У таких випадках часу фактично обмаль, тому важливо навчитись опановувати себе і швидко надавати допомогу.

«Коли я працюю, я не відчуваю ані страху, ані паніки. Я добре розумію, що не маю право на помилку і що від мене залежить життя інших людей, – пояснює Анастасія. – Я дуже  пишаюсь нашими воїнами. Вони щоразу знаходять у собі нові сили для подвигів. Йому ампутували ногу, а він згодом, але вже з протезом, знов йде захищати свою Батьківщину. І таких випадків у нас в Україні дуже багато», – розповідає жінка.

Але найбільше її розчулюють слова подяки від воїнів за врятовані життя.

«Вони дякують за те, що ми дали шанс їм жити далі. В таку мить відчуваю, що я тут не просто так, знаю свою мету в цьому житті. Воїни рятують Україну, а я рятую їх. Це моє призначення», – каже медик.

Коли ми почали говорити про сім’ю, Анастасія ледь стримувала сльози. Сама жінка родом із Донеччини. З війни з перемогою на неї чекає донечка Поліна та мама Людмила, які були вимушені тікати зі свого рідного дому.

«У мене дуже розумна дівчинка. Вона вважає, що я роблю велику справу, рятуючи людей. Саме це і надає мені сил та натхнення працювати», – говорить медик зі сльозами на очах.

Наостанок Анастасія розповіла, про що мріє: «Хочу, щоб моя донечка жила у вільній Україні, де не буде ступати нога ворога. І, щоб всі українські дітки могли спокійно ходити по вулицях, не боятися ані вибухів, ані тривог і могли жити мирним та щасливим життям».