Василь Симоненко. Згадуємо важливі факти з життя поета у день його народження

8 січня відзначають 90-річчя відомого українського поета Василя Симоненка. Поет трагічної долі, який прожив лише 28 років. З життям Симоненка пов’язано три українські регіони – Полтавщина, де він народився; Київщина, де він навчався; а також Черкащина, де він працював та творив. Більше про творчість та життя Василя Симоненка в матеріалі.

Учень, розумніший за вчителів

Василь Симоненко народився у селі Біївці на Полтавщині. Зростав без батька, однак був дружній зі своїм зведеним братом Григорієм. Розповідав, що поки дійде школи – всі уроки повторить, а поки повернеться – всі пісні переспіває. За спогадами, Симоненко був старанним учнем та читав більше, ніж вчителі. Закінчив школу із золотою медаллю.

Майбутній журналіст

 У 1952 році вступив на журналістський факультет Київського університету. Завдяки вступу в університет зміг отримати паспорт, яких в СРСР намагалися не видавати селянам. Разом з ним навчалися такі майбутні літератори як Валерій Шевчук, Борис Олійник, Юрій Мушкетик.

В своїх щоденниках Симоненко описував, що в часи навчання дуже сумував за домом і полтавськими вечорами.

Люсьєн

У 1956 році Василь Симоненко приїздить на практику в Черкаську область. Там він познайомився та закохався у дівчину Людмилу, яка працювала кур’єром. У коханні Симоненко зізнавався словами: «Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся». Поет називав дружину на французький манер – Люсьєн.

Щоб сподобатися дівчині, Василь приготував дівчині вино із трояндових пелюсток, яке навчися робити під час відрядження у Тальне. У 1957 році пара одружилася. Згодом у них народився син Олег.

Черкаська преса

Після закінчення вишу у 1957 році Симоненка як молодого фахівця відправляють працювати у Черкаську область, яку створили трьома роками раніше. Спершу він працює у газеті «Черкаська правда», згодом перейшов у «Молодь Черкащини», де очолив відділ пропаганди. Після її розформування перейшов у «Робітничу газету», де працював до смерті.

Характер Симоненка не зживався із цензурою радянської преси. Він був змушений писати нудні репортажі і складати «агітки» до комуністичних свят. Василь неодноразово згадує у щоденниках, що писав це без задоволення і лише за зарплату.

Биківнянські могили

Василь Симоненко був один із поетів-шістдесятників. Як і більшість літераторів того покоління, Симоненко входив до Клубу сучасної молоді в Києві, дружив з Аллою Горською та Іваном Драчем.

Разом з Горською та режисером Лесем Танюком Симоненко був перший, хто публічно заявляв про пасові поховання жертв сталінських репресій у Биківні під Києвом. Також Симоненко з Горською і Танюком виявили поховання жертв сталінізму на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях.

«Тиша і грім»

Як поет Симоненко стає відомим ще на початку 1960-х, коли його вірші потрапляють у самвидав. Однак перша і єдина прижиттєва збірка поета вийшла у 1962 році. Олесь Гончар називав Василя Симоненка «витязем української поезії».

У 1963 році, майже перед смертю поета, вийшла друком його віршована казка «Цар Плаксій і Лоскотон». Поет написав її за ніч та присвятив своєму сину Олесю.

Шістдесятництво

Про свою творчість Симоненко говорив, що є в ньому щось «від діда Тараса і від прадіда Сковороди». У своїй поезії поєднував нищівну сатиру на радянський лад з тонкою інтимністю, присвячену материнству, коханню, любові до рідного краю.

Під час творчої зустрічі в Черкаському педінституті на сцену надійшла записка: «Яку це ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії». Василь спокійно і наче недбало прочитав цю записку і сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор питання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати».

По смерті поета вийшли його збірка поезії «Земне тяжіння» та новел «Вино з троянд». Однак в 1970 роках постать Симоненка радянська цензура почала витирати з публічної площини. Частину творчості поета видали за кордоном.

Трагічна смерть

Влітку 1962 Василь Симоненко проводив товариша на поїзд у Смілі. Там він посварився з буфетницею, яка не хотіла продавати цигарки. Письменника заарештувала міліція. Протягом доби Василя сильно били, прив’язавши до топчана.

За пів року в літератора виявили швидкоплинну хворобу нирок, яка ймовірно прискорилася під час побиття. Помер поет у грудні 1963 року. Йому було 28. Досі остаточно невідомо, чи було це міліцейське свавілля, чи спланована провокації КГБ. Усі матеріали цією справи або знищені, або лежать у московських архівах.

 За матеріалами Інституту національної пам'яті України