У бучанському храмі вперше провели літургію українською мовою

Першу літургію українською мовою провели в храмі Апостолів Петра і Павла у Бучі після переходу до ПЦУ.

Про це повідомляє Бучанська міська рада.

Богослужіння пройшло 18 грудня. Це перша служба після того, як храм перейшов до Православної церкви України.

14 жовтня на Київській площі відбулися збори релігійної громади, де одностайно прийняли рішення про перехід храму Петра і Павла, що у Лісовій Бучі, до Православної церкви України.

«Відсьогодні богослужіння проводитимуться українською мовою за наших воїнів, за наших патріотів. Ми завдячуємо Захисникам, що оберігають нас. Усіх запрошуємо до нашого храму на богослужіння», — зазначив отець Ісаакій.

П՚ять років тому у Святій Софії Київській відбувся історичний Об’єднавчий Собор, на якому постала єдина автокефальна помісна Українська православна церква. Головними підсумками цього Собору були рішення про єдність Церкви, ухвалення її статутних документів та обрання предстоятеля –митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

Православна церква України одразу ж почала активно комунікувати з українцями через соціальні мережі. Зокрема, однією із найпопулярніших тем фейсбука стало розвіювання міфів та забобонів, яких дотримуються віряни.

Міфи про «не можна» у церкві

Міф 1. Жінці під час менструації не можна заходити у храм

Щомісяця на кілька днів жінка нібито стає «нечистою», і сама її присутність «оскверняє» Дім Божий. Вважати так помилково. Від апостола Павла ми знаємо, що «всяке творiння Боже добре» (1 Тим. 4: 4). А отже, жіночий організм, сотворений Господом, є прекрасним і не може стати «нечистим» через природні фізіологічні процеси, які закладені в основу існування цього організму.

Якщо придивитися уважніше до старозавітних приписів, які визначали, що є «чистим», а що ні, побачимо, що всі вони в тій чи іншій мірі стосувалися практичної сторони і норм гігієни. Те, що було «нечистим», означало ризик хвороб, інфекцій і запалень, і саме тому підлягало ряду суворих обмежень і заборон. Одним із благ ХХІ століття, в якому ми живемо, є велика кількість різних гігієнічних засобів, які можуть застосовувати жінки у своїх потребах, не становлячи загрози ні для себе самих, ні для тих, хто їх оточуватиме.

Міф 9. Жінки не можуть заходити в церкву без хустки

Хустка на голові жінки не є основною ознакою побожності людини. Тож ми не повинні зустрічати людину за її зовнішнім виглядом, сварити чи осуджувати за це, особливо, якщо людина вперше у храмі. Варто прийняти її з увагою та християнською любов’ю. Бо важливо не те, чи в хустці, чи без неї жінка йде до храму, а важливо – з якими намірами, думками та настроєм.

Міф 3. Вагітна жінка не може бути хрещеною мамою

Часто при виборі хрещених батьків зустрічаємо дивні перестороги та хибні уявлення, пов’язані з маловірством. Наприклад, вважають, що вагітна жінка не може бути хрещеною матір’ю. Складно пояснити, звідки пішло таке неправильне судження. Церква не забороняє вагітним жінкам бути хрещеними мамами. Церква завжди ставилася і ставиться з повагою до жінки, тим більше вагітної, тому не бачить жодних перешкод для того, щоб вона була хресною. Єдина пересторога, яку варто взяти до уваги, це самопочуття жінки, особливо, на останніх місяцях вагітності. Адже їй може бути важко тримати малюка на руках під час Таїнства.

Міф 4. Нехрещеним людям не можна перебувати у церкві

Неправдивим є твердження, що нехрещеним людям не можна відвідувати храми. Найперше – з тієї причини, що кожен із нас, нині охрещених, колись заходив до храму нехрещеним. До того ж, Церква вважає, що відвідування храмів нехрещеними людьми йде їм лише на користь і дає унікальний шанс почути Слово Боже, переосмислити своє життя, віднайти його сенс, отримати стимул для змін, оновлення, духовне зцілення та допомогу.

Нехрещена людина не може брати участь у богослужіннях, зокрема сповідатися і причащатися.

Міф 5. Щоб земля була пухом

Часто чуємо, що вшановуючи пам’ять християнина, який нещодавно помер, бажають, щоб «земля була йому пухом». Але ми знаємо, що на цвинтарі залишається лише тіло, а душа людини після смерті переходить від тимчасового земного буття до вічного. Тому ми бажаємо вічного спокою, світлої пам’яті та Царства Небесного, щоби душа знайшла спочинок в оселях Господа та блаженне життя.

Міф 6. Червона нитка захищає від «поганих очей»

Традиція зав’язування червоної нитки на руці бере свій початок від настанов окремих тлумачів містично-філософського вчення кабали, а також вірувань деяких індусів. Таку нитку батьки або жреці в’язали на знак посвяти дітей Ваалу (відомому в давнину фінікійському і західносемітському ложному божеству-демону). До речі, ідолослужіння Ваалу було головним гріхом древніх євреїв.

З якою метою ви зав’язуєте на руці червону нитку? Ви просите захисту, – але у кого? Чи потрібен нам якийсь талісман захисту, особливо такий, справжню природу якого ми до кінця не розуміємо?

Сила – у нашому дусі, нашій вірі, наших молитвах.

Міф 7. Не можна вінчатися у високосний рік

Ніяких заборон на вінчання у наступному році через його «високосність» немає.

До Таїнства шлюбу, до церковних канонів і віри загалом ця календарна особливість не має жодного стосунку. Відтак, наділяти високосний рік якимись «містичними, чарівними» властивостями – це марновірство, і ті, хто вважає такий рік «невдалим» для будь-яких справ і починань, у тому числі, для укладання шлюбу, – дуже помиляються.

Міф 8. Мати не повинна бути присутньою у храмі під час хрещення дитини

Це не заборонено. Хрещення – це духовне народження, тому природно, що родичі та близькі бажають взяти в ньому участь. Для того, щоб мати була присутньою на хрещенні своєї дитини, потрібно звершити вводини, які здійснюються на сороковий день після пологів (священик читає молитву над матір’ю в сороковий день після народження дитини).

У випадку хрещення дитини до 40 днів та коли над матір’ю не звершені вводини, то мати під час Таїнства хрещення може стояти у притворі (невелика вхідна частина храму), і при відчинених дверях середньої частини храму усе бачити і чути.

Міф 9. Коли хтось помер, потрібно завішувати дзеркала в домі

Часто це пояснюється тим, що душа людини нібито може «застрягнути» в них, «заблукавши у дзеркальному лабіринті». За іншою, не менш абсурдною версією, душа може «налякатися», не побачивши своєї тіні у відображенні. Та з Писання ми знаємо, що «дух тіла і кісток не має» (Лк. 24: 39), а отже, не зазирає до дзеркал, аби в них на себе дивитися.

Традиція завішувати дзеркала в будинку, де перебуває померлий, поширена у різних культурах і країнах, але не має нічого спільного з православною вірою. Адже в першу чергу вона засновується на забобонному страху перед «магічними» властивостями дзеркал, які здавна асоціюються з ворожіннями, «спілкуванням» із духами та відкриттям «дверей» до «потойбічних світів».

Міф 10. У храмах неможна сидіти

У храмах єдиної помісної Православної церкви України сидіти не заборонено. У всіх наших церквах, зокрема в сільських, можна побачити спеціальні лавки, на яких можуть присісти всі, хто цього потребує або бажає. У храмах великих міст, зазвичай, лавки та стільці стоять лише біля стін, щоб не зменшувати його вміщуваність, бо для міст це доволі актуальна проблема, особливо під час великих святкових богослужінь.