Цікаві традиції українського весілля: сватання, вінчання, покривання і чоботи

Традиційне українське весілля зуміло зберегти чимало обрядів протягом століть, їх часто відтворюють при сучасному святкуванні. Це складова національного духу, який передається із покоління у покоління. Про українське весілля існує чимало етнографічних праць і досліджень, які розповідають, з якого боку має йти дівчина, про обряд зняття фати з нареченої, батьківський коровай, весільний рушник, викуп нареченої та багато іншого. 

Весільні обряди наповнені глибокими сенсами і символікою. Варто лише згадати про вишиванки, які означають гармонію пари та оберігають її від зал. 

Вінчання в українському стилі

Старе українське весілля можна назвати справжнім витвором мистецтва. Навіть маленька деталь має великий сенс. Українське вінчання вважається одним із найвідповідальніших і щемливих моментів. Не всі сучасні пари одразу погоджуються на таку церемонію, адже взяти шлюб у церкві - дуже відповідально. Рішення має бути добре обдуманим і одноголосним. Йому передує розмова зі священником і навіть спеціальні курси. 

• Для початку молодята мають визначитися із храмом. Розпитати там все про весілля у церкві: скільки триватиме церемонія, що із собою принести, як правильно підготуватися. 
• Уточнюють питання вартості послуги та попереджають про фото- чи відеозйомку.
• Весільні звичаї передбачають наявність обручок, свічок, ікон, хустинок під свічки, спеціального рушника, який стелять під ноги закоханим. 
• Майбутнє подружжя має причаститися і сповідатися перед вінчанням. Мінімум три дні дотримуватися правил посту. 
• Весільні звичаї та обряди говорять, що у деяких регіонах існувала (а подекуди й досі існує) ритуальна хустка. Молода передавала її нареченому. Під час вінчання - прикріплювала йому за пояс, символізуючи, що хлопець вже не буде вільним.

Ця подія мала чимало відмінностей в областях. Якщо в одних містах було прийнято, аби молодий чекав наречену у церкві, то в інших - вони мали обов’язково зайти разом. 

Весільні традиції українського народу

У давнину весілля вважалося кульмінацією всього життєвого шляху. Ще із 10-12 років дівчина починала займатися приготуванням приданого. Вважалося, що до дня заміжжя вона має встигнути знайти собі одяг, який мала би носити до старості. 

Весільний сезон був чітко визначеним і розпочинався після завершення усіх польових робіт. Тому, як правило, святкували холодною осінню і взимку. Інколи одруження відбувалися і в інші місяці року, проте це були виняткові ситуації. Єдиною суттєвою забороною був піст. 

Цікаво, що для створення весільного вбрання використовували нову голку. 

Українське весілля у селі ніколи не тривало один чи два дні. Передвесільні обряди, сама церемонія і післявесільні ритуали займали тиждень часу.

Традиції сватання в Україні

Порядок проведення весілля передбачав приготування до ритуалу сватання. Наречений обирав собі сватів та разом з ними приходив до родини коханої, щоб домовитися про весілля.

Представники двох сімей мали обмінятися підготовленим хлібом, загорнутим у рушник або хустку. У кожному регіоні існують свої особливості обряду. 

Якщо говорити про Центральну Україну, то дівчина мала пов’язати сватів рушниками, а своєму нареченому вручити гарно вишиту сорочку, які той мав одягнути безпосередньо на весілля.

Полісся мало інші обряди на весілля. Свати йшли до оселі молодої із пляшкою горілки. Якщо була згода на союз, напій розпивали, а у середину засипали зерно. Зверху кріпили червону стрічку і квітку.

Перев’язування сватів рушниками не практикували і на Гуцульщині, однак дівчина також готувала сорочку для молодого.

Деякі області мали так звану ритуальну хустку. Молода спершу передавала її нареченому. Під час вінчання затикала за пояс, це означало, що хлопець більше не є вільним.

Весільні традиції України: одяг

• Весільний одяг завжди був віддзеркаленням статусу родини. Звичайно, він виконував роль прикраси і оберегу.
• Дівчата із заможних сімей могли дозволити собі небачену розкіш – пошити сукню із тканини, яку привезли з іншої країни.
• На Черкащині, наприклад, наречена одягала весільний вінок на розпущене волосся, під яким зав’язували шовкові стрічки.
• Незалежно від погоди і пори року, весілля передбачало одягання повного комплекту святкового вбрання: сорочки, плахти із запаскою або спідниці. Талію підкреслювали за допомогою поясу. Яскравим акцентом слугувало намисто і головний убір.
• На Львівщині до урочистого віночка додавали вічнозелений барвінок або самшит.
• У давнину завданням молодят під час святкування було кланятися на всі боки, а не їсти, пити, танцювати, як сьогодні. Саме тому на весіллі важливими були дружба і дружка, котрі відповідали саме за дотримання усіх весільних традицій.

Сучасне весілля в українському стилі

Чимало пар намагаються зберегти старовинні весільні обряди під час святкування одного з найважливіших днів свого життя. Звичайно, не йдеться про дотримання цілого спектру традицій. Однак під ноги ще й досі стелять вишитий рушник (на щастя, на долю). Батьки благословляють іконами.

Все рідше можна побачити такі ритуали як розплітання молодої та миття ніг тещі.

Звичай дарування зі словами на кшталт «Десь тут у нашого молодого й молодої є старша сестра», уже залишився у минулому. Хоча два десятиліття тому ще доволі часто зустрічався в українських селах. Тоді українське народне весілля проходило у «шалаші».

Весілля в українських традиціях ще зберігає зворушливий момент: матері як берегині передають світло від свої свічки до сімейного вогнища молодят.

Молодята все частіше використовують для весільного вбрання національну символіку. Це може бути сукня і сорочка з вишивкою або повноцінна вишиванка.

Пари вінчаються все рідше. Якщо цей обряд таки відбувається, то не обов’язково у перший день. На другий день закохані йдуть до церкви у національному вбранні, де беруть шлюб. Проте все різниться у залежності від регіону.

Якщо раніше запрошували на святкування молода із дружкою та молодий із дружбою, то сьогодні паперові запрошення заведено отримувати від пари.

Сучасний медовий місяць має коріння у давніх традиціях. Колись новоствореній сім’ї приносили у дар бочку меду, яким вони протягом місяця пригощали своїх гостей.

Цікаві весільні традиції та їх значення

• Зняття фати з нареченої. Проводиться ближче до вечора. Знімати фату може мама нареченої або її наречений. Голову покривають білою хуткою. Дівчина може кілька разів символічно знімати її, ніби не погоджуючись розставитися із дівоцтвом. Раніше цей процес супроводжувався сльозливими піснями, на кшталт «Горіла сосна, палала…».
• Викуп нареченої: українські традиції. Варіанти цього дійства різноманітні, проте всі мають один зміст. Молодий, перед тим, як забрати молоду з її дому, має щось зробити. Як правило, дружки пропонують виконати йому завдання, пов’язані із грішми.
• Якщо говорити про другий день весілля і традиції, то сюди можна віднести обряд вінчання. А ще – різні веселі конкурси і гучне застілля.
• Батьківський коровай – це обрядовий хліб, яким спочатку благословляють молодят, а в кінці вечора хрещені батьки розділяють його між усіма гостями, щоб розділити з ними щастя молодої сім’ї. Новоствореному подружжю віддають серединку.
• Нанашки на весіллі – це хрещені мами і батьки наречених.
• Обряд обсипання молодих – це про звичаї українського весілля, які є символом достатку і щастя молодятам.
• Обряд чоботи на весіллі тепер зустрічається досить рідко. Якщо говорити про давні звичаї українського весілля, то без миття ніг тещі точно не обходилося. Зять купував шкіряні чоботи і дарував їх тещі. Взуття прийнято було обтанцювати. Для кумедності в середину могли сипати цукерки, пшеницю та монети.
• Роль старостів на весіллі належала братам або близьким родичам. Якщо таких не було, брали молодь. Чоловіки, перев’язані рушника, брали участь у багатьох дійствах. Одним із головних завдань було припрошати до чарки і слідкувати, аби у всіх гостей було налито.

Читайте також: Річниці весілля по роках. Календар на кожен рік шлюбу.