Симон Петлюра: цікаві факти з біографії українського отамана

22 травня 1879 року – день, коли народився Симон Петлюра. Майбутній голова Директорії, головний отаман військ і флоту УНР, журналіст і мистецький критик з’явився на світ у Полтаві.

Симон Петлюра цікаві факти

1. Батьки Симона були міщанами козацького походження. Тато – Василь Павлович займався візницьким промислом. Мама – належала до давнього роду козаків із прізвищем Марченко.
2. Брати і сестри Петлюри. Старшого брата звали Федором, він належав до Української революційної партії та загинув у 1907 році при невстановлених обставинах. Молодший брат Олександр став військовим, полковником Армії УНР. Перебрався жити до Канади після Другої світової. Старша Сестра Єфросинія стала монашкою, жила у монастирі, де і померла. Обставини сестри Тетяни достеменно невідомі. Сестер Марину і Феодосію у 1937 році арештувало НКВД. Їх звинуватили у «поширенні петлюрівства», розстріляли.
3. Степан Скрипник, став був першим Патріархом Київським і всієї України був племінником Симона Петлюри.
4. Навчався у церковній школі та в Полтавській духовній семінарії. Любив історію, хоровий спів, гру на скрипці, літературу. Співав, брав участь у виставах. Юнак розповідав, що його на формування його світогляду вплинув «Кобзар» Шевченка і твори Котляревського. У 1901 році його виключили з семінарії через те, що допоміг організувати виступ композитора Миколи Лисенка. Назвали це «мазепинським духом».
5. У 1900 року після знайомства із Миколою Міхновським увійшов до Революційної української партії.
6. У 1902 році, щоб врятуватися від арешту, разом із товаришем Прокопом Понятенком виїхав на Кубань. Вчителював. Однак і там потрапив у в’язницю через антиурядові прокламації. Відпустили, викладати заборонили. Зайнявся упорядкуванням архіву Кубанського козацького війська.
7. У власній оселі зробив друкарню, де виготовляв антицарські листівки. Арештували його в грудні 1903-го, у березні після внесення застави випустили на волю. Прибув до Києва.
8. Був активним учасником Української соціал-демократичної партії в часи революції 1905-го.
9. Під час революції 1905 року брав активну участь у діяльності Української соціал-демократичної партії, що виокремилася з РУП. У Києві працював секретарем щоденної Чикаленкової газети «Рада». Вона згуртувала навколо себе таких корифеїв як Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Людмила Старицька-Черняхівська, Сергій Єфремов.
10. Період 1906–1908 років називають злетом його театрально-критичної думки. У журналі «Україна» вийшли в світ такі друковані статті «До ювілею Заньковецької», «Пам’яті Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)»; «Слово» – «Ювілей М.К.Заньковецької», «Уваги про завдання українського театру».
11. Проживаючи у Москві, познайомився із полтавкою, яка навчалася у Московському університеті Ольгою Більською. Офіційно шлюб зареєстрували у 1915-му. Стали батьками доньки Лесі.

У 1917 році його родина мешкала в Мінську. Коли у 1917-му відбулося повалення самодержавства, організував український з’їзд фронту. Там його обрали головою Українського військового комітету Західного фронту і делегували на перший Всеукраїнський військовий з’їзд (відбувся 18–21 травня 1917-го в Києві). За результатами голосування Петлюра став керманичем Українського Генерального Військового Комітету, а після утворення 28 червня того ж року Генерального Секретаріату Української Центральної Ради – першим Генеральним секретарем військових справ.

Симон Петлюра і повстання Директорії УНР

Симон отримав звинувачення і підготовці протиурядового заколоту. Після арешту у липні 1918-го протягом чотирьох місяців утримувався в Лук’янівській в’язниці. Вийшов на волю, жив у Білій Церкві, звідки й здійснював керування повстанням Директорії УНР (у Білій Церкві тоді дислокувався загін Січових стрільців Євгена Коновальця). До складу Директорії Петлюру обрали заочно.

На початку зими 1918-го Директорії вдалося повалити гетьманську владу. Армія увійшла до Києва. Розпочалося відновлення республіканського устрою та УНР.

22 січня 1919 року стало датою урочистого проголошення універсалу Директорії УНР про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. Саме у цей період Росія під керівництвом більшовиків вдруге розпочала збройну агресію проти України.

Симон Петлюра став на чолі Директорії у травні. Протягом 10 місяців керував важкою збройною боротьбою проти червоної і білої Росії. Вів переговори із представниками Антанти, Румунії, Польщі. Після укладення Варшавського договору з Польщею українські війська разом із польською армією повели наступ на більшовиків і 7 травня 1920 року здобули Київ. У жовтні 1920-го Польща уклала перемир’я з радянською Росією. Війська УНР, які в листопаді 1920 року перейшли Збруч, були інтерновані.

Курс на Європу

Петлюра усвідомлював історичну важливість для України орієнтації на Європу: «Для мене почався вже суд історії... Я бачив, що українські партії мають силу революційну, деякі розкладову, а творчої, організаційної не мають. ...Вони не усвідомили головного: чи Україна, як самостійна держава, повинна в закордонній політиці спиратись на Европу чи на Москву – Азію? …Чим скоріше у народу нашого скристалізуються почуття незалежности од Москви, тим скоріше ми матимемо самостійну Україну».

Російські наклепи

Російські пропагандистки звинуватили саме Петлюру у здійсненні єврейських погромів. Насправді ж війська Антона Денікіна, червоноармійців, грабіжників та анархістські загони чинили жорстокі погроми євреїв.

12 квітня 1919 року Директорія видала прокламацію, в якій ішлося: «Український уряд буде всіляко боротися з порушеннями громадського порядку, викриватиме й суворо каратиме заводіяк, злочинців та погромників. І перш за все уряд не потерпить ніяких погромів, спрямованих проти єврейського населення України, і вживатиме усіх засобів для знешкодження цих мерзенних злодіїв». Через день після цього Петлюра у статусі верховного головнокомандувача українського війська розпорядився арештувати і судити вояк, які стали підбурювачами погромів.

27 травня 1919-го Директорія прийняла закон про утворення Надзвичайної комісії для розслідування єврейських погромів. Затриманих винуватців передали військовому трибуналу. Поблизу Києва стратили чотирьох українців, які були учасниками погромів. У Райгороді попрощався із життям офіцер Міщук та кілька козаків; у містечку Смотрич – 14 козаків. Піддали страті також отамана Семесенка, який організував страшний Проскурівський погром в лютому 1919-го.

Москва систематично зверталася до Варшави із вимогою видати їй Петлюру. Через це він завжди переховувався, використовуючи псевдонім Полатвченко. Однак не переставав проводити переговори щодо підтримки УНР. Перебуваючи на території Польщі, керував урядом, підрозділами військ та інституціями.

Після того, як виявилися спроби інфільтрації більшовицьких агентів до українських еміграційних осередків, Петлюра 1923 року з паспортом на прізвище Степана Могили через Будапешт (Угорщина), Відень (Австрія) та Женеву (Швейцарія) восени 1924 дістався Франції (згодом до нього приєдналися дружина й донька).

У брошурі «Сучасна українська еміграція та її завдання» писав: «Все, що є морально здоровим, працездатним і національно чесним з-поміж нашої еміґрації, – все мусить провадити дальшу невтомну боротьбу за наші національно-державні ідеали, за виборення незалежности державної нашого народу. В умовинах перебування на чужині, серед різних народів і в різних державах, праця наша мусить бути поділена на ряд цілком конкретних завдань, органічно зв’язаних: з а) загальною програмою тієї праці, що її провадить уряд; і з б) місцевими можливостями даної країни».

Еміграційний політикум суттєво пожвавішав після того, як Петлюра прибув до Парижа. У 1925 році вийшов тижневик «Тризуб». Цей період для Симона був плідним: друкує багато статей на теми громадсько-політичного, культурного життя, національного визволення України, роздуми про Українську революцію, консолідацію політичної еміграції.

25 травня 1926-го біля 14-ї години загинув у Парижі від кулі більшовицького агента Самуїла Шварцбарта. Поховали головного отамана 30 травня на паризькому цвинтарі Монпарнас.

«Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державности стелиться через Киів, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами», – писав Петлюра у листі до Юрія Гуменюка.

«Петлюрівщина» – саме таку назву отримав судовий процес над вбивцею Симона. Письменник Максим Горький виступив на захист кілера. Через наклепи Кремля про антисемітизм Петлюри французький суд присяжних звільнив від покарання убивцю.

Пропаганда СРСР працювала таким чином, щоб закарбувати у свідомості суспільства слова «Петлюра», «петлюрівщина» і «петлюрівці» як щось вороже, шовіністичне, буржуазне і антибільшовицьке.

Читайте також: Маловідомі факти із життя Романа Шухевича.