Рятував людей під обстрілами і сам потрапив у катівню – історія мешканця Бородянки. Відео

Володимир Шома героєм себе не вважає, хоч і врятував багатьох. Його авто зрешетили рашисти, а він продовжував рятувати життя інших людей, йдеться в ТСН.

Володимир Шома - директор дитячої юнацької спортивної школи. Щойно російські військові пішли у повномасштабний наступ - вступив до лав тероборони. А як добралися і до Бородянки, почав евакуйовувати людей у безпечніші місця.

«Поки колони йшли, ми вивозили спочатку від церкви, потім від лікарні, від стадіону, від адміністрації. Потім колони проходили, ми їздили на старий масив. Але це вже було складніше, бо треба було встигнути - поки колона пройде, інша не зайшла», - розповідає чоловік.

Жінки, діти - усіх їх перевозив на власному авто. Розумів, що це небезпечно, бо ж ворожа техніка - курсувала вулицями, а по будинках гатили авіабомбами. Але по-іншому, каже, не міг: налякані люди благали врятувати і не лише з Бородянки, але й сусідніх сіл. Чоловік каже, що врятував не менше 50 осіб.

А далі Володимир Шома взявся ще й возити ліки. Зокрема, інсулін - до села Мирча, воно за 20 кілометрів від Бородянки. Чоловік не знав: село вже окуповане. Тож на під’їзді потрапив під обстріл, саме тоді його машину і зрешетили, вороги цілили у лобове скло.

«Я впав на сидіння, я почув вистріли, ще трошки б і... В сорочці родився», - переконає чоловік.

Але на цьому пригоди не скінчилися. Чоловіка викрали і доправили до місцевої сільської школи, де був штаб і катівня.

«Тут було близько 40 одиниць техніки, з того що ми застали в закладі, коли вони вийшли 31-го, спальних місць було на чоловік 100-150», - розповідає директорка школи Наталя Крицька.

Володимиру зв’язали руки, допитували, але не били. Та він чув, як мордували інших у сусідньому класі.

«Складно сказати за що били: хтось крикнув «Слава Україні», хтось зі зброєю прийшов, у когось найшли посвідчення головного управління поліції. Біля мене сидів, у нього ніс був закладений ватою, руки в крові», - пригадує Володимир.

А саму школу обікрали і пошкодили майна - аж на 2 мільйони гривень.

Володимира зрештою відпустили. Та ще більше він зрадів: ліки, які віз - вціліли.

Галина одна із тих, кому інсулін був терміново необхідний, їй медикаменти приніс вже чоловік старости Мирчинського округу.

Той день Тетяна Машина пам’ятає ледь не по хвилинах. За свого чоловіка, каже, дуже боялася, але розуміла: хтось має рятувати недужих. «Зняли куртку, обдивилися його, чи він не військовий, чи немає ніяких наколок, синяків від зброї, показав у пакетику, що дійсно несе ліки», - розповідає Тетяна.

Тепер, коли навколо тихо -  люди про окупацію згадують із жахом. А Володимир упевнений: рашистам безчинствувати в Україні лишилося недовго.