Під час окупації Київщини дітей рятували від голоду домашні паляниці. Відео

У селищі Клавдієво-Тарасове на Київщині змушені були виживати сотні багатодітних родин, їм це вдалося завдяки місцевому хлібу.

Нині  навіть найменші діти, після звільнення села, продовжують просити саме того хліба, йдеться в ТСН.

Денису 9 років, а в нього вже є сиве волосся, а усе через те, що довелося пережити на початку весни, коли їхнє селище Клавдієво-Тарасове на Київщині понад місяць було в оточенні російських військ.

«Мама йшла до магазину по хліб, хлопці кажуть, що йдуть танки,  всі тікали через ліс, а ми самі вдома, і ми боялися. Мама пішла по хліб», - розповідає хлопчик.

Той похід по хліб родина запам'ятає на все життя: ворожий танк зупинився біля їхнього  дому і направив свою гармату.

«Просто чудом  ми лишись живі правда дитина в мене трохи посивіла», - каже жінка.

У родині Покропивних троє дітей, тато в теробороні, а мамі, щоб купити хоча б хліб, доводилося залишати дітей самих удома.

«Малі вдома самі і люди кричать, що танки ідуть», - пригадує із жахом жінка.

Повз танки, вбрід через річку, по коліна у воді і по пів дня в черзі за хлібом, але тоді продавали лише по пів буханця в одні руки і діти все одно залишалися голодні.

«Мама пекла нам паляниці, вони були смачні, бували із сіллю,  бували із цукром», - пригадують діти.

«Вони за той хліб хапались, я не їла. Я їм пекла маленькі палянички», - каже зі сльозами жінка.

На іншій вулиці Клавдієво-Тарасового в цей час жила ще одна родина і п’ятеро дітей.  Найменшому Кирилкові - два роки.

«Важко було дивитися, як діти сприймають це все. А дітям як розкажеш, особливо в 2 роки. Було, що без хліба лягали спати діти», - кажуть батьки дітей.

«Коли була окупація, то єдиний смаколик був – хліб. Всі діти мріяли про хліб на той час», - пригадує жінка.

Щоб вижити в ті часи в оточенні, люди почали вчитися пекти хліб самотужки.

В оточенні опинилась і родина столичного дитячого онколога Вадима Кобися - 24 лютого думали, що дача в Клавдієво-Тарасовому безпечніше місце, ніж рідний Київ. Тут була і піч, яку хірург в одну з відпусток змайстрував сам і каже, навіть не думав,  що вона врятує його онуків від голоду.

«Я завжди хотів зробити піч, щоб внукам показати, а виявилось, що це безвихідь, треба вижити. Найбільше не вистачало хліба», - каже чоловік.

Піч урятувала не лише їх,  а й сусідів. Усі, в кого було борошно, несли сюди, випікали хліб і розносили його по хатах.

«Це так радість, коли перший хліб вийшов, на фоні всього жаху, це світло», - кажуть люди.

Вибухало все навколо, поруч у Немішаєвому тривали обстріли і бої. Жителі досі  називають дивом те,  що російські війська їхнім селом проїжджали і не зупинялись. Імовірно через те що на старих картах  - тут  замість села - болото.

Нині Клавдієво-Тарасове оживає, магазини відчинились і пекарні працюють, але діти вже без домашнього хліба не можуть. Тепер родина Покропивних із трьома дітьми хліб купує  із запасом.

«Ми купуємо хліб по дві-три булки, кидаємо в морозилку», - каже мама родини.