Історичні землі України – як змінювалася етнічна територія в різні часи

Етнічні землі України сьогодні знаходяться фактично на території кожної із сусідніх держав. За підрахунками науковців, на початку ХХ століття такі українські землі сягали площею майже мільйона квадратних кілометрів. Для порівняння – сучасна територія складає 603,6 тисячі квадратних кілометрів.

Територія України в різні часи змінювалася у залежності від політичних подій, однак ядро етносу завжди було сталим – Український щит східноєвропейської платформи та Дніпровсько-Донецька западина.

Історичні території України

У січні 2024 року Володимир Зеленський розпорядився, щоб Кабмін розробив план дій зі збереження національної ідентичності українців на Росії. В указі йшлося про такі землі: Кубань, Стародубщина, Північна Слобожанщина, Східна Слобожанщина. Ці території сьогодні є такими адміністративними одиницями РФ: Краснодарський край, Білгородська, Брянська, Воронезька, Курська, Ростовська області.

Президент ініціював, щоб завдяки науковцям у світі поширювалася інформація про «тисячолітню історію українського державотворення, історичні зв’язки земель, населених етнічними українцями, з українськими національними державними утвореннями у різні історичні періоди». Факти про історичні землі України у межах РФ мають міститися у шкільних підручниках.

Цікаво, що під час інтерв’ю у голови ГУ МО Кирила Буданова журналісти Liga.net помітили у його кабінету карту, на якій до сучасних меж України також додана Курщина, Білгородщина і Кубань.

Історія земель України: Стародубщина

• Сучасні межі історичного регіону – Брянська область РФ. Його територія приблизно співставна із чотирма північними повітами колишньої Чернігівської губернії: Стародубським, Новозибківським, Мглинським і Суразьким.
• При існуванні Русі майбутні історико-етнічні землі України, тобто Стародубщина, були частиною Чернігівської землі. Стародуб став у центрі власного князівства на межі ХІІ та ХІІІ століть.
• Українські землі на початку 16 століття увійшли до Великого князівства Литовського, а у 1503-му – до Московського царства.
• Початок XVII століття ознаменувався вдалим походом польського королевича, у якого були плани на московський трон. Заручившись підтримкою гетьмана Петра Сагайдачного і його козаків, Стародубщину повернули до Великого Князівства Литовського, яке входило до складу Речі Посполитої.
• Це був період, коли населені пункти Почеп, Погар, Мглин, Новгород-Сіверський отримали самостійність у вигляді магдебурзького права.

Українські землі у 18 столітті

Історія формування території України говорить, що подібні до сучасних межі північної, східної і західної Стародубщини з’явилися після Зборівської угоди 1649 року. У цей період регіон входив до кількох різних козацьких полків. Стародубський полк створили у 1663 році. За часи Гетьманщини він вважався центром літописання. Саме там «народився» Літопис Самовидця, а ще праця Історії Русів.

У 1782 році козацьке самоврядування ліквідували і Стародубщина стала частиною Новгород-Сіверського намісництва, потім – Малоросійської губернії та Чернігівської губернії.

270 років періоду Хмельниччини цікаві для історії Стародубщини, тим, що вона безперервно входила до складу козацької держави. З нею пов’язують таких відомих українців як Лесю Українку, Миколу Миклухо-Маклая, Павла Скоропадського.

За Гетьманщини Стародубщину колонізували білоруси та російські старообрядці, які намагалися втекти від царських утисків. Вони вплинули на українські землі на початку 19 століття. Проведений перший російський перепис засвідчив, що в усіх чотирьох повітах мешкала мінімальна кількість українського населення.

Територія України до 1917 року фактично розмежовувалася між Російською (90%) та Австро-Угорською (10%) імперіями.

Губернії України 19 ст

У першій половині ХІХ ст. українські землі було поділено на 9 губерній.

1. Чернігівська;
2. Полтавська;
3. Харківська;
4. Київська;
5. Поділська;
6. Волинська;
7. Катеринославська;
8. Херсонська;
9. Таврійська.

Згідно ІІІ Універсалу Центральної Ради восени 1917-го Стародубщина разом із Чернігівською губернією увійшла до складу УНР.

Українська земля взимку 1919-го, після ухвалення рішення про кордони між УСРР та РСФРР, стала частиною Росії. Остаточне формування північного кордону завершилося у 1925-му, коли РФ передала незначну частину території Стародубщини до складу УСРР.

Північна і Східна Слобожанщина – українська етнічна територія

• Колись це були землі Дикого поля, заселення яких розпочалося вкінці 30-х років 16 століття. Кілька хвиль міграції сформували там слобідські козацькі полки: Сумський, Ізюмський, Охтирський, Харківський, Острогозький. Останній, до речі, був частиною сучасної Воронезької області.
• Україна у складі Російської імперії зазнавала колосальну кількість утисків. У 1764 році імператриця Катерина ІІ вирішила скасувати самобутній устрій, що діяв у слобідських полках. Слобідські українські землі пізніше входили до Воронезького і Харківського намісництв. Був період, коли губернії повернули землі на Дону, однак тривало це недовго – до 1802-го.
• Північ колишнього Острогозького полку, хоча й була відірваною від Харківщини, зберігала свої етнічні характеристики.
• Третій Універсал Центральної Ради передбачав, що Харківська губернія мала увійти до Української Народної Республіки. Універсалом передбачалася належність суміжних територій, де серед більшості були українці.
• Українські землі на початку 20 століття, а саме Воронежчина і Курщина, мали б увійти до УНР, уряд якої висував відповідні претензії. Новим адміністративним поділом України планувалося існування там Подоння.
• Держава Павла Скоропадського визначала, що деякі регіони Воронезької губернії із великою кількістю етнічних українців, залишилися б за межами України, однак Курщина, де наших людей було не так багато, приєдналася б.

Історичні кордони України з Росією визначалися вже за совєтів. Делегацією УСРР був запропонований обмін Східного Донбасу (на той час мав переважно російський склад) на українські землі півночі і сходу Слобожанщини. Ухвала ЦВК СРСР від 16 жовтня 1925 року поставила крапку у даному питанні. Україні дійсно довелося втратити велику частину Донбасу, а в замін отримати тільки дріб’язкові частини територій Слобожанщини. Після цього більше пів мільйона українців опинилися за межами УСРР. Перепис населення, проведений там у 1926 році, показав, що 99% жителів були українцями.

Кубань: старі кордони України

Коли Запорізьку Січ знищили, то деякі запорозькі козаки оселилися на теренах Острозької імперії, де виникла Задунайска Січ. Ті, хто вирішив залишитися, пішли у підданство Росії, сформувавши Чорноморське козацьке військо. Саме їх Катерина ІІ наказала переселити на Кубань.

Які українські держави існували в різні часи і чому сьогодні ці території належать РФ, відповідь слід шукати у сторінках історії.

• Перших 12 тисяч запорожців заснували на Таманському півострові місто Катеринодар, що сьогодні йменується Краснодаром.
• Адріанопольський мирний договір з Османською імперією передбачав, що Росії відходить морське узбережжя Кавказу від Тамані до Абхазії. Згодом більшу частину земель включили до складу Чорноморської губернії. Однак протягом десятиліть Кубань не підкорялася Петербургу.
• Офіційне завершення Кавказької війни проти РФ відбулося у 1864 році. Царський режим вдався до геноциду черкесів. Їх масового виганяли з рідної землі, а козаки найчастіше ставали допоміжною силою у цій ганебній справі.
• Дані про українські землі в 19 столітті свідчать, що у 1860 році відбулося об’єднання Чорноморського війська та західної частини Лінійного козацького війська, основою якого були росіяни. Так сформувалося Кубанське козацтво.
• Протягом 19 століття Кубань стала домом для тисяч жителів колишньої Слобожанщини і Гетьманщини. Перший перепис засвідчив, що 57% мешканців були українцями, згодом їх кількість зросла.

Тривалий час кубанці зберігали пам’ять про своє коріння. У 1918-му існувала навіть Кубанська Народна Республіка. Однак з часом кубанці програли протистояння із «червоними». Кубань стала регіоном РСФРР, проте не отримала автономії.

Зелений Клин

Таку історичну назву має територія Приамур'я — південна частина Далекого Сходу, у нижній частині річки Амур і над Тихим океаном. Основною причиною переселення була земельна реформа Столипіна, що надавала можливість отримати землю на нових територіях. Українці почали активно освоювати ці землі, створюючи власні поселення та громади.

Перепис 1926 року показав, що там жили 309 тисяч українців. Влада СРСС вдалася до масових депортацій і русифікації.

Сірий Клин

Це регіон у російському Сибіру та північному Казахстані, де здійснювали компактне розселення українців. Московське царство не одне століття підкорювало Сибір. Після колонізації цих територій царі «освоювали» їх за рахунок переселенців. Поразка Івана Мазепи стала причиною активного примусового переселення українців, зокрема козацьких старших з родинами.

Столипінська аграрна реформа найбільше вплинула на заселення Сірого Клину.

Жовтий Клин

Йдеться про сучасні Астраханську, Волгоградську, Саратовську, Самарську області Росії. Московія хотіла освоїти простір, що залишився після Золотої Орди. Українців переміщають на простори Нижнього Поволжя і Середнього Подоння. Надволжя стало місцем міграції українського козацтва, що в той час зазнавало утисків на Гетьманщині та Слобожанщині. Українці сприймали цей регіон як «нову Січ». Природні умови були важкими, однак вони не завадили  вихідцям з України, які шукали свободу. Селяни принесли землеробство у ці суворі степи.

Українські землі у складі іноземних держав – Білорусь

• Берейстейська і південна частина Гомельської області південніше ріки Прип’ять.
• За даними істориків, значну частину слов'ян у Білорусі становили безпосередньо жителі України, які змішалися із балтськими племенами й утворили сучасний білоруський етнос.
• У 1653-1659 роках значну частину Білорусі (а інколи навіть і всю) контролювала козацька держава Богдана Хмельницького.
• Офіційний перепис 1989-го свідчить, що 3% серед мешканців Гомельської і Берестейської областей становили українці. Однак дослідники кажуть, що цифра насправді більша, адже значну частину представників українського етносу записували у паспортах білорусами.

Українські землі у складі інших держав – Молдова, Румунія, Словаччина, Угорщина, Польща

Молдова. Деякі історики притримуються думки, що практично вся площа Молдови є українською етнічною територією. Адже племена тиверців і уличів у Х-ХІ ст були змушені відступити на територію Галичини і Поділля.

Румунія. Північ і південний схід Румунії – здавна є етнічним українським краєм. Сучасне румунське місто Галац у Румунії раніше мало назву Малий Галич, оскільки було одним із головних міст залежного від Галича Берладського князівства. Нині українці мешкають у Мармарощині та Буковині, де залишаються села-нащадки Задунайської Січі.

Угорщина. У ХІХ столітті було асимільовано останні українські поселення в Угорщині.

Словаччина. Землі Східної Словаччини здавна вважалися українською етнічною територією.

Польща. Українські предки споконвіку жили на Лемківщині, Підляшші, Холмщині, Надсянні та Західній Бойківщині, які сьогодні належать до Польщі. Ярослав Мудрий заснував місто Ярослав (нині Підкарпатське воєводство в Польщі). Князь Данило Галицький - Холм.

У 1945 р. СРСР передав одвічні українські землі до Польщі. Йшлося про 20 тисяч квадратних кілометрів. У 1944-46 рр. між Україною і Польщею відбувся «обмін населенням», в результаті якого близько 0,5 мільйона українців добровільно або під тиском влади виїхали з Польщі до України. У 1947 р.

У статті використані мапи з Вікіпедії