Газова гангрена повертається до України – The Telegraph

Українські медики повідомляють про випадки газової гангрени – захворювання, яке колись тісно пов'язували з окопами Першої світової війни та яке довго вважалося майже викорінене в Європі. Бактеріальна інфекція, яка руйнує м'язову тканину зі смертельною швидкістю, знову набула поширення в Україні через суворі реалії сучасної окопної війни.

Військові медики розповіли виданню The Telegraph, що використання безпілотників зробило евакуацію поранених солдатів практично неможливою – через умови, що інфекції, які колись були частиною історії, поширюються з тривожною швидкістю.

«Ми спостерігаємо ускладнення травм, яких ніколи не бачила жодна жива людина під час війни», – сказав Алекс, іноземний медик-волонтер у Запорізькій області.

«Таких затримок евакуації ніколи не спостерігалося за останні 50 років – ймовірно, з часів Другої світової війни, а можливо, навіть не тоді. І ми спостерігаємо патологію, якої ніколи раніше не бачили».

Газова гангрена – це важка м’язова інфекція, спричинена головним чином бактеріями Clostridium, названими на честь газових бульбашок, що утворюються під шкірою.

Бактерії процвітають у позбавлених кисню, некротичних тканинах, викликаючи у пацієнта сильний біль, набряк, зміну кольору тканин та відчуття розтріскування під час руху газу.

Зазвичай гангрена виникає внаслідок поганого кровопостачання, не супроводжується бактеріальними токсинами чи утворенням газів і розвивається набагато повільніше, ніж газова гангрена.

Інфекція зазвичай виникає після травматичних ушкоджень, таких як глибокі вогнепальні або вибухові поранення, особливо коли медична допомога надається із затримкою, що є поширеним явищем в Україні.

«До нас до лікарні потрапляють люди, які отримали поранення вже кілька тижнів, просто сидять у підземних стабілізаційних пунктах, і їх підтримують живими, як тільки можна», – сказав Алекс.

«Газову гангрену вивчають у школі… Однак в Україні її можна побачити, бо люди сидять з такими ранами і не отримують належного догляду – їх просто не можна швидко доставити назад до лікарні, щоб належним чином вилікувати», - продовжує він.

Лікування газової гангрени є складним, і одужання далеко не гарантоване навіть у найкращих лікарнях.

«Зазвичай лікування газової гангрени включає хірургічне очищення рани [видалення інфікованої плоті] разом із дуже сильними дозами внутрішньовенних антибіотиків», – сказала доктор Ліндсі Едвардс, старший викладач мікробіології в Королівському коледжі Лондона.

«Це надзвичайно небезпечна для життя інфекція: якщо її не лікувати, рівень смертності близький до 100 відсотків», - продовжує фахівчиня.

Але в Україні санація рани, а також цілеспрямоване застосування антибіотиків, часто практично неможливі одразу після травми через обмежений доступ до лабораторій.

«Зазвичай ви перевіряєте мікроби, культивуєте їх та використовуєте різні методи, щоб визначити, чи є стійкість до ліків», – пояснив доктор Едвардс.

Газова гангрена історично пов'язана з Першою світовою війною через унікальне поєднання умов на полі бою, важких травм та обмеженої медичної допомоги.

Солдати воювали в брудних, вологих окопах та на полях, часто удобрюваних гноєм, який містив бактерії Clostridium.

Такі снаряди, як кулі та осколки, завдавали глибоких, складних ран з великою кількістю мертвих тканин, створюючи ідеальне середовище для розмноження бактерій. Евакуація та хірургічне втручання часто затримувалися, а без своєчасного очищення рани інфекції швидко поширювалися.

Антибіотиків тоді ще не було, а гігієна ран була на рутинному рівні.

«Історично це вважається явищем часів Першої світової війни. Відтоді воно стало набагато рідкіснішим, значною мірою завдяки ранньому очищенню ран, своєчасному хірургічному втручанню, антибіотикам та кращому лікуванню ран», – пояснив пан Алістер Бівен, консультант-ортопед та медичний працівник 202-го польового шпиталю, який служив в Афганістані.

Під час Другої світової війни впровадження антибіотиків різко знизило смертність від інфекцій на полі бою.

Видання зазначає, що сьогодні в Україні проблеми з евакуацією та антибіотиками дозволяють хворобам, які колись вважалися відірваними від історії, знову з'являтися.

За словами доктора Едвардса, стійкість до ліків зараз є серйозною проблемою. «Якщо у вас виявляється штам, стійкий до антибіотиків, лікування стає набагато складнішим».

Резистентність до антимікробних препаратів (АРП) в Україні зростає через травми, пов'язані з конфліктом, затримку або неповне лікування антибіотиками, порушення роботи медичних послуг та часте використання антибіотиків широкого спектру дії, що сприяє поширенню бактерій, стійких до ліків.

«Одна з найбільших проблем, з якою ми стикаємося, полягає в значному збільшенні стійкості до антибіотиків», – сказав Алекс. 

Війна з використанням дронів також змусила людей ховатися під землею. «Якщо ви вийдете на відкрите місце, вас уб'є дрон. Це не перебільшення», – сказав Алекс.

Він додав, що більшість медичної допомоги зараз надається в бункерах та підвалах покинутих будівель – єдиних місцях, куди не можуть дістатися дрони.

Один медик, який нещодавно повернувся з однієї з таких імпровізованих клінік, майже три тижні не бачив землі, бо це було просто надто небезпечно.

За словами Алекса, ці підземні споруди погано обладнані для боротьби з ускладненнями, що викликають газову гангрену.

«Вони виконають так звану операцію з контролю пошкоджень», — сказав Алекс. «Це фактично ліквідація лише найнегайніших, небезпечних для життя травм протягом перших 24–48 годин».

Ці приміщення також часто нестерильні, і навіть доставка матеріалів для їх оснащення є надзвичайно складною, оскільки конвої та транспортні засоби часто стають мішенями.

«До нас до лікарні потрапляють люди, які отримали поранення вже кілька тижнів, просто сидять у підземних стабілізаційних пунктах, і їх підтримують живими, як тільки можна», – сказав Алекс.

За словами Алекса, команди хірургів зараз готові та чекають, щоб надати необхідне лікування, що рятує життя, але чекають на пацієнтів годинами, оскільки евакуація надто складна.

Коли минулого тижня видання The Telegraph поспілкувалася з ним, евакуація вже відставала на вісім годин.