Свій порятунок вони вважають великим дивом: історія чоловіка, який разом з родиною пережив окупацію в Бучі

У ТСН розповіли історію Артема Малінського, який вижив після обстрілу окупантів в Бучі, вона вражає та захоплює водночас. Вражає, тому що переживши окупацію міста та втративши ногу, він не втратив почуття власної гідності, а захоплює, бо попри все чоловік має жагу до життя та залишається неймовірним оптимістом.

Це історія 23-річного Артема. Сильного, доброго, трішки гордовитого оптиміста. Саме таким його вважає дружина Женя та трирічний соночок Адам.

Пристрасть Артема – кулінарія. А ще він дуже любить свою роботу на будівництві. До якої вже, нажаль, не зможе повернутися. Найстрашніший епізод його життя розгортався в Бучі. Він з сім’єю того дня, як і всі українці прокинувся від вибухів. Та спочатку не надав цьому особливого значення.

"Кому потрібна Буча? Там немає нічого важливого для ворога. Ми були впевнені, що там ми нічого не відчуємо", - згадує Артем.

А вже за кілька днів окупанти осіли в Бучі та хазяйнували там, як у себе вдома. Так Артем провів більше тижня, з наляканим трирічним сином на руках та без зв’язку з мамою, що проживала в сусідньому селищі Ворзелі. Тому хлопець вирішив піти до мами пішки. На подвір’ї він побачив вбитого родича, якого хлопцеві довелося поховати власноруч. Саме в той час повз хату проїжджали окупанти на танку. Розлючений Артем вибіг на дорогу, перегородив проїзд окупантам і вилаявся на них. А у відповідь один з ворожих танків відкрив вогонь по Артему. Снаряд розлетівся поряд, а уламок влучив йому у ногу.

Три дні мама робила хлопцеві перев’язки, але рана не загоювалася. Зокрема і через діабет, який у Артема з дитинства. Хлопець вирішив, що помирає. Тому дістав милиці і вирушив додому, щоб попрощатися з дружною та сином. А коли дійшов, то дізнався, що ні жінки, ні сина вдома вже не було. Вони евакуювалися. А вже наступного дня і в Артема з’явився шанс на спасіння. Того дня в Бучі мав спрацювати перший погоджений зелений коридор. Але білі автобуси так і не приїхали.

Артем розповів, як вони із сусідом знайшли покинутий обстріляний автобус, та вирішили їхати на ньому. Пройшовши шість ворожих блокпостів та побачивши нарешті - український та наш прапор, у Артема потекли сльози. І нарешті Артем зміг побачитися з дідусем та бабусею в Києві. А згодом із Західної України повернулася і дружина з сином.

Свій порятунок з Бучі вони вважають великим дивом і радіють, що нарешті їхня родина тримається разом у безпеці.

Чим займатиметься далі, Артем поки що не знає. Та попри все пережите родина не втрачає оптимізму і, здається, саме він допомагає родині жити та мріяти про світле майбутнє в Україні.